Правові позиції ВСУ та правові висновки ВС


  • 1.Справи зі спорів з приводу забезпечення реалізації громадянами права голосу на виборах і референдумах, зокрема зі спорів щодо:
    • 1.1.виборів народних депутатів України, у тому числі:
      • 1.1.1.формування складу виборчих комісій
      • 1.1.2.висування та реєстрації кандидатів
      • 1.1.3.уточнення списків виборців
      • 1.1.4.проведення передвиборної агітації
      • 1.1.5.оскарження результатів виборів
    • 1.2.виборів Президента України, у тому числі:
      • 1.2.1.формування складу виборчих комісій
      • 1.2.2.висування та реєстрації кандидатів
      • 1.2.3.уточнення списків виборців
      • 1.2.4.проведення передвиборної агітації
      • 1.2.5.оскарження результатів виборів
    • 1.3.виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, у тому числі:
      • 1.3.1.формування складу виборчих комісій
      • 1.3.2.висування та реєстрації кандидатів
      • 1.3.3.уточнення списків виборців
      • 1.3.4.проведення передвиборної агітації
      • 1.3.5.оскарження результатів виборів
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Юрисдикція судів щодо розгляду позовних заяв щодо рішень, дій або бездіяльності ЦВК. До підсудності ВАСУ щодо розгляду позовних заяв на рішення, дії або бездіяльності ЦВК підлягають лише позовні заяви на рішення, дії або бездіяльність ЦВК щодо встановлення нею остаточних результатів виборів чи всеукраїнського референдуму. Позовні заяви на будь-які інші рішення, дії або бездіяльність ЦВК, члена цієї комісії подаються до Київського апеляційного адміністративного суду як суду першої інстанції, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, оскільки місцем знаходження ЦВК є це місто. Постанова Верховний Суд України від 21 червня 2016 року №21-1618а16 58902169
    • 1.4.всеукраїнського та місцевого референдумів, у тому числі:
      • 1.4.1.ініціювання та призначення референдуму
      • 1.4.2.формування складу комісій із референдуму
      • 1.4.3.уточнення списків виборців
      • 1.4.4.проведення агітації під час ініціювання та підготовки референдуму
      • 1.4.5.оскарження результатів референдуму
    • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
      Виплата надбавки за вислугу років суддям з 1 січня по 31 грудня 2006 року (під час дії статті 113 Закону № 3235-IV) та з 1 січня до 22 травня 2008 року (з дати набрання чинності Законом № 107-VI до винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008) надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 1 січня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 30 січня 2009 року – у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Постанова від 13 січня 2015 року № 21-582а14 42576420
      Негативні наслідки (штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення, можливі лише за умови його невиконання без поважних причин. Часткове невиконання судового рішення управлінням ПФУ з незалежних від останнього причин (через відсутність відповідного фінансування із державного бюджету) є поважною причиною в розумінні статей 75 та 89 Закону № 606-ХIV, а відтак прийняття державним виконавцем оспорюваної постанови про накладення штрафу є неправомірним. Постанова від 9 червня 2015 року № 21-658а15
  • 2.Справи зі спорів з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, а також реалізації статусу депутата представницького органу влади, організації діяльності цих органів, зокрема зі спорів щодо:
    • 2.1.забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Дії (бездіяльність) прокуратури щодо розгляду заяв про злочин не можуть бути оскарженими в порядку КАСУ. Скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб’єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві. Постанова від 16 вересня 2015 року № 21-1666а15 51751213
    • 2.2.забезпечення права особи на доступ до публічної інформації
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Обмеження доступу до інформації В абзаці другому частини третьої статті 5 Закону України від 1 червня 2010 року № 2297-VІ «Про захист персональних даних» визначено, що не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації».
        Таким чином, не підлягає обмеженню в наданні за запитами про публічну інформацію інформація про прізвища, ім’я, по батькові фізичних осіб, умови отримання від органів державної влади і органів місцевого самоврядування у користування або у власність державного або комунального майна, земельних ділянок, коштів, копії відповідних правових актів й договорів, які містять вказану інформацію. Якщо у договорі купівлі-продажу, правовому акті органу влади міститься інша інформація, яка має ознаки конфіденційної, то при наданні копій вказаних документів вона підлягає вилученню у спосіб, який унеможливлює її з’ясування
        Постанова Верховний Суд України від 8 листопада 2016 року №21-3001а15 62722385
    • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
      Реєстрація фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів У випадку, коли фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це органи державної податкової служби, то з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів підлягає виключенню вся інформація про таку особу, а не лише її ідентифікаційний номер. Постанова Верховний Суд України 28.03.2013 30757956
      Органи місцевого самоврядування не мають права скасовувати свої попередні рішення (індивідуального характеру). Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Такі рішення можуть бути скасовані або змінені в судовому порядку. Постанова від 2 червня 2015 року № 21-200а15 52312411
      Місцеві органи державної виконавчої влади не мають повноважень скасовувати власні ненормативні правові акти одноразового застосування Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Постанова від 10 лютого 2015 року № 21-535а14 43141696
      Припинення депутатських повноважень За змістом статті 51 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.
      Кількісний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою. Персональний склад виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради − за пропозицією голови відповідної ради.
      При цьому частиною дев’ятою цього ж Закону встановлено, що до складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради не можуть входити депутати відповідної ради, крім секретаря ради.
      Посадою, несумісною з виконанням депутатських повноважень, є членство у складі виконавчого комітету місцевої ради, оскільки саме це прямо заборонено Законом України «Про статус депутатів місцевих рад». В той же час закон не містить заборони на зайняття депутатом місцевої ради посади заступника міського голови, а тому зазначена обставина не може бути безумовною підставою для дострокового припинення депутатських повноважень.
      Постанова Верховний Суд України від 11 квітня 2017 року №21-3510а16 66383637
  • 3.Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:
    • 3.1.правового статусу фізичної особи, у тому числі:
      • 3.1.1.реалізації владних управлінських функцій у сфері громадянства
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Оформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки З 1 листопада 2016 року і до сьогодні, правове регулювання відносин щодо оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року є таким, що для оформлення паспорта громадянина України в іншій формі, ніж ID-картки з безконтактним електронним носієм інформації, уже немає законних підстав. Альтернативи такій формі паспорта громадянина України (ID-картки з безконтактним електронним носієм інформації) ні Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI, ні урядові нормативно-правові акти, прийняті на його виконання, не передбачають, як і винятків із загального для всіх громадян України обов'язку отримати цей документ у встановленому порядку і встановленої форми. Тому територіальні органи/підрозділи ДМС як суб'єкти владних повноважень при виконанні своїх офіційних повноважень не можуть діяти всупереч вимогам закону. Щодо можливість вибору форми паспорта громадянина України між карткою та паспортною книжечкою, то зі змісту положень статей 13 - 16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» дійсно вбачається, що документи, передбачені цим Законом, з-поміж яких зазначено паспорт громадянина України, можуть оформлятися як у формі картки, так і у формі паспортної книжечки. Водночас, застосовуючи законодавчі положення в цій частині, потрібно зважати й на те, що цей Закон встановлює вимоги щодо оформлення не тільки паспорта громадянина України, а й інших документів, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України, а також її спеціальний статус. Тому вимоги щодо форми документів, установлені у статті 14, є загальними, і застосовувати положення цієї статті потрібно в системному взаємозв'язку з іншими нормами цього Закону, а не вибірково. Зокрема, як приклад можна зазначити, що одним із документів, який виготовляється у формі книжечки, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Проте, як і паспорт громадянина України, цей документ теж повинен містити безконтактний електронний носій і виготовлятися із застосуванням засобів Реєстру. Зрештою, усі документи, які перелічено в частині першій статті 13 цього Закону, за винятком посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасового посвідчення громадянина України та посвідчення водія, згідно із цим Законом, повинні містити безконтактний електронний носій, за фактом виготовлення якого до Реєстру підлягають внесенню відомості про особу та документ (серія, номер, дата персоналізації), щодо якого прийнято рішення про його оформлення. Водночас повноваження щодо прийняття законів належить виключно парламенту, і законодавча діяльність цього конституційного органу не може піддаватися оскарженню в порядку адміністративного судочинства. Звідси випливає висновок, що вирішити питання співвідношення і балансу особистих релігійних переконань особи та суспільних інтересів, на користь яких на загальнодержавному рівні встановлено єдиний (однаковий для всіх) порядок оформлення документа, що посвідчує громадянство України (зокрема, форми цього документа) чи будь-яким чином змінити правове регулювання цих відносин в інший спосіб, ніж внесення у встановленому порядку змін до чинних на сьогодні законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів у цій частині, на переконання суду, не видається можливим. У межах судового розгляду цього спору обирати форму такого документа, як паспорт громадянина України, і зобов'язувати/змушувати державний орган діяти всупереч встановленому Законом правовому порядку в цій сфері правовідносин суперечитиме не лише завданням адміністративного судочинства України і функції судового контролю, а й конституційному принципу поділу влади. Рішення Верховного Суду від 26 березня 2018 року у зразкові справі Пз/9901/2/18 73139306
      • 3.1.2.реєстрації актів цивільного стану, крім актів громадянства
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Реєстрація зміни імені особою Із посиланням на практику Європейського суду з прав людини, Верховний Суд зазначив, коли особа в Україні досягає достатньо дорослого віку для того, щоб приймати самостійні рішення щодо зміни імені, вона може зберегти або змінити ім’я, надане їй при народженні. Вартий особливої уваги той факт, що особа може зберегти по батькові, навіть якщо її батько більше не носить імені, від якого походить по батькові. У цьому випадку розірвання традиційного зв’язку між по батькові особи та іменем її батька визнається можливим. Постанова ВСУ від 27.01.2014 року № 21-418а13
          Юрисдикція спорів щодо внесення змін до актового запису цивільного стану Відділ РАЦС є державним органом – суб’єктом владних повноважень, уповноваженим здійснювати державну реєстрацію актів цивільного стану, яка має публічно-правову природу. Спір щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану за заявою особи є публічно-правовим, тому належить до адміністративної юрисдикції. Постанова Верховний Суд України від 3 жовтня 2017 року №21-5607а15 69671196
      • 3.1.3.реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Оформлення та видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон Сплата державного мита, установленого Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито», покриває вартість витрат, пов’язаних із учиненням дій щодо видачі громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон (у тому числі й вартість бланка). Тому управління міграційної служби не вправі вимагати повторної оплати тих самих дій (послуг) на підставі іншого нормативно-правового акта. Постанова Верховний Суд України 05.11.2013 36369560
          Способи захисту порушених прав у спорах про зняття особи із реєстрації місця проживання. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Постанова від 30 червня 2015 року № 21-1438а15 46701916
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Надання особі статусу учасника бойових дій Відповідно до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 “Про організаційні заходи щодо застосування Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” республіки Закавказзя не визнаються державами, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ. Зі змісту примітки 6 до названого Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року, та не названі у Переліку, вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, які направлялися Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР у країни, на території яких велися бойові дії і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях. Постанова Верховний Суд України 03.10.2011 19130687
        Відмова від прийняття ідентифікаційного номера У разі коли фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це органи державної податкової служби, з Реєстру підлягає виключенню вся інформація про таку особу. (додатково див. постанову ВСУ від 21 травня 2013 року у справі № 21-132а13) Постанова від 1 липня 2014 року № 21-238а14 39891917
        Право особи (із релігійних мотивів) на виключення інформації про неї із Реєстру та здійснення операцій без ідентифікаційного коду. Коли фізична особа через свої релігійні або інші переконання відмовилась від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це органи державної податкової служби, з Реєстру підлягає виключенню вся інформація про таку особу, а не лише її ідентифікаційний номер, оскільки положення пункту 1.3 Порядку суперечать положенням Закону № 320/94-ВР, який має вищу юридичну силу, та не передбачає облік таких громадян за серією та номером паспорта, Постанова від 28 квітня 2015 року № 21-92а15 43858294
    • 3.2.проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій; щодо запобігання та припинення протиправної діяльності товариств, установ, інших організацій, яка посягає на конституційний лад, права і свободи громадян, у тому числі:
      • 3.2.1.обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання
      • 3.2.2.усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання
    • 3.3.видворення з України іноземців або осіб без громадянства
    • 3.4.біженців
    • 3.5.цивільного захисту; охорони праці
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Повноваження голови Комісії районної державної адміністрації і виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Компетенція Комісій районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (далі – місцеві комісії) щодо конкретної надзвичайної ситуації визначається на підставі статей 20, 21, 27 Закону України від 8 червня 2000 року № 1809-ІІІ «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» та абзацом сьомим пункту 4, підпунктом 3 пункту 10, пунктом 11 Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1198 та залежно від рівня самої надзвичайної ситуації. Ці норми визначають компетенцію місцевих комісій як колегіального органу без згадки про будь-яку компетенцію її голови. Жодним законом чи нормативно-правовим актом голові Комісії районної державної адміністрації і виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій приймати самостійно розпорядження про ліквідацію розриття повноважень не надано, оскільки йдеться про колегіальний орган. Постанова Верховний Суд України 02.07.2013 32532879
    • 3.6.охорони здоров’я
    • 3.7.дорожнього руху; транспорту та перевезення пасажирів,у тому числі:
      • 3.7.1.дорожнього руху
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Звільнення від сплати судового збору У справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КпАП, статей 2-4 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» позивач звільняється від сплати судового збору. КпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.
          У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.
          Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об’єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 КпАП, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону України «Про судовий збір» не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги.
          У зв’язку з цим за подання позивачем або відповідачем – суб’єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом України «Про судовий збір», сплаті не підлягає.
          Постанова Верховний Суд України від 31 січня 2017 року №21-1493а16 64712111
      • 3.7.2.транспорту та перевезення пасажирів
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Перевезення пасажирів на автобусному маршруті Пункт 4 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року № 1081 не суперечить положенням частини першої статті 7 Закону України від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт», а деталізує її, визначаючи, що маршрути від населених пунктів Київської області до м. Києва не належать до міжобласних чи міських маршрутів, організацію перевезень на яких згідно з вимогами цієї статті мають здійснювати урядовий орган державного управління на автомобільному транспорті та органи місцевого самоврядування відповідно. Постанова Верховний Суд України 29.05.2012 24976355
          Перевезення пасажирів на автобусному маршруті Закон України від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт», як і Закон України від 15 січня 1999 року № 401-XIV «Про столицю України – місто-герой Київ», не пов’язує обсяг повноважень Київської облдержадміністрації щодо організації перевезень на внутрішньообласних міжміських та приміських маршрутах зі спеціальним статусом м. Києва як столиці України, яке є не лише адміністративним центром держави, а й адміністративним центром Київської області, оскільки є місцем розташування відповідних органів виконавчої, представницької та судової влади обласного рівня. За змістом статті 7 Закону України від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» маршрути між населеними пунктами області та обласним центром є внутрішньообласними, тому дії щодо організації перевезень на таких маршрутах віднесено до повноважень обласної державної адміністрації як органу державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту в межах області. Постанова Верховний Суд України 29.05.2012 24976355
          Стягнення з громадян, які мають право на безоплатний проїзд автобусами приміських і міжміських маршрутів, автостанційного збору Аналіз норм Закону України від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» та Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176, дає підстави вважати, що договір перевезення пасажирів, які мають право на безплатний проїзд автобусами приміських і міжміських маршрутів і виявили бажання скористатися таким правом, може бути укладений лише усно при придбанні квитка на пільговий проїзд і вважається укладеним з цього моменту. Саме такий квиток є документом пасажира, що користується пільгою, на підставі якого виконується перевезення цієї особи автобусом приміського чи міжміського маршруту. Водночас при користуванні автобусами міських маршрутів такі пасажири квиток на пільговий проїзд не придбавають, а договір перевезення укладається шляхом здійснення конклюдентних дій. У цьому випадку зазначений договір вважається укладеним з моменту посадки осіб, які користуються правом пільгового проїзду, в автобус, а документом, на підставі якого виконується перевезення, є посвідчення особи встановленого зразка. При цьому вартість проїзду, тобто суму, за якою автомобільний перевізник здійснює перевезення, що включає вартість тарифу, страховий платіж та податок на додану вартість, особи, які мають право на безплатний проїзд автобусами міських, приміських та міжміських маршрутів, не сплачують відповідно до законів, якими їм ці пільги встановлено. У разі ж отримання у квитковій касі автостанції квитка на пільговий проїзд автобусом приміського або міжміського сполучення особа має сплатити автостанційний збір, який не входить до вартості проїзду, а є платою за надання автостанціями обов’язкових послуг, пов’язаних з проїздом пасажирів автобусними маршрутами загального користування. Пільг щодо сплати цього збору чинним законодавством не встановлено. Постанова Верховний Суд України 05.02.2013 29792490
          Державна реєстрація транспортних засобів Дії органів Державної автомобільної інспекції щодо відмови в реєстрації транспортних засобів, увезених із-за кордону для постійного користування, чи скасуванні такої реєстрації у разі встановлення факту несплати митних платежів чи підробки документів про їх сплату, незалежно від того, на кому лежить обов’язок сплатити зазначені платежі, є правомірними. Постанова Верховний Суд України 22.10.2013 35985747
          У випадку коли конкурсний комітет неправомірно допустив до участі у конкурсі на перевезення конкурсанта який подав недостовірні документи, то перемога такого в подальшому на конкурсі є незаконною. Оскільки документи ПП «А.Т.Н.», надані для участі у конкурсі, не відповідають вимогам Закону № 2344-ІІІ та Порядку, то відповідачі не вправі були допускати такого автомобільного перевізника до участі у конкурсі та в подальшому визнавати його переможцем. Постанова Верховного Суду України від 10 листопада 2015 року № 21-3168а15 54005062
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Право членів сім’ї померлого інваліда на автомобіль визначаються згідно Порядку, який діяв на момент смерті інваліда. Оскільки права та обов’язки у членів сім’ї інваліда щодо спірного автомобіля виникли після смерті інваліда, а не в момент забезпечення інваліда автомобілем, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Порядок 2006 року. Постанова від 2 червня 2015 року № 21-882а15 45186587
    • 3.8.обмеження здійснення грального бізнесу, у тому числі:
      • 3.8.1.спорів за участю органів доходів і зборів.
  • 4.Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту.
  • 5.Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері економіки, зокрема зі спорів щодо:
    • 5.1.організації господарської діяльності, у тому числі:
      • 5.1.1.державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Державна реєстрація змін до установчих документів Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи може бути здійснена лише у випадку надання всіх документів, вичерпний перелік яких визначено статтею 29 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців» Державному реєстратору забороняється вимагати документи для проведення змін до установчих документів юридичної особи, якщо вони не передбачені частинами першою–шостою цієї статті Постанова Верховного Суду України 21.03.2012 23740229
          Державна реєстрація змін до установчих документів Системний аналіз частини п’ятої статті 8 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців» та частини першої статті 87 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що зміни до установчих документів юридичної особи повинні підписуватися всіма її засновниками (учасниками). Постанова Верховного Суду України 21.03.2012 23740229
          Визначення кола суб’єктів, що входять до структури Міністерства внутрішніх справ України Державне підприємство «Документ» належить до кола суб’єктів, визначених статтею 1 Закону України від 10 січня 2002 року № 2925-III «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України», а відтак на нього поширюється й дія постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 2007 року № 795 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ України» та спільного наказу Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 5 жовтня 2007 року № 369/1105/336 «Про затвердження Розмірів плати за надання послуг органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Порядку їх справляння» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2007 року за № 1235/14502) Постанова Верховний Суд України 08.05.2012 24528533
          Спори щодо зареєстрованих знаків для товарів та послуг не підлягають розгляду в порядку КАС України. У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про реєстрацію знака для товарів і послуг та в наступному отримання заявником Свідоцтва України на знак для товарів і послуг подальше оспорювання права власності на вказаний знак має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. Постанова від 16 червня 2015 року № 21-227а15
          Позовні заяви про оскарження змін до відомостей про юридичну особу (реєстраційних дій) щодо якої порушено провадження про банкрутство не підлягають розгляду адміністративними судами При порушенні господарським судом провадження у справі про банкрутство на спори, що виникають у процесі проведення процедури банкрутства, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Постанова Верховного Суду України від 6 жовтня 2015 року № 21-1786а14 53366403
      • 5.1.2.дозвільної системи у сфері господарської діяльності; ліцензування певних видів підприємницької діяльності; нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності; реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності; розроблення і застосування національних стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки відповідності
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Придбання торгового патенту Оскільки товариство у заявці на придбання торгового патенту вказало всі необхідні відомості (реквізити), передбачені частиною четвертою статті 2 Закону України від 23 березня 1996 року № 98/96-ВР “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” (чинний на час виникнення спірних відносин), то відмова податкового органу з посиланням на відсутність у нього розташованих на території м. Євпаторії Автономної Республіки Крим філій, а також ненадання ліцензії на здійснення господарської діяльності з організації та утримання гральних закладів, є необґрунтованою. Постанова Верховний Суд України 23.05.2011 16062621
          Припинення права користування надрами Порядок надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 року № 608, може встановлювати додаткові підстави для припинення користування надрами, оскільки таке право надано частиною третьою статті 26 Кодексу України про надра, але він не може змінювати правило, відповідно до якого у разі незгоди користувачів з припиненням права на користування надрами за неналежне користування ними здійснюється припинення такого права у судовому порядку. Постанова Верховний Суд України 25.06.2011 17914381
          Правомірність рішення Державної інспекції з енергозбереження про застосування економічних санкцій за нераціональне (неефективне) використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів, прийнятого внаслідок перевірки, здійсненої з порушенням встановлених вимог Аналіз норм статей 5, 6, 7, 10 Закону України від 5 квітня 2007 року № 877-V “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” дає підстави вважати, що порушення органом державного нагляду (контролю) вимог цього Закону щодо оформлення та надання суб’єкту господарювання повідомлення (направлення) про перевірку та посвідчення на здійснення перевірки, є підставою для недопущення останнім посадових осіб органу до здійснення заходів державного нагляду (контролю). У разі невикористання суб’єктом господарювання цього права не можна визнати такі порушення безумовною підставою для скасування рішення органу державного нагляду (контролю), прийнятого за наслідками проведених заходів. Верховний Суд України 19.09.2011 19130682
          Відповідальність суб’єкта підприємницької діяльності за порушення правил роздрібної торгівлі алкогольними та тютюновими виробами Положеннями Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-BP “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що суб’єкти підприємницької діяльності мають право здійснювати роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, які пройшли обов’язкову сертифікацію, підтвердженням чого є засвідчена постачальником копія сертифіката відповідності або сертифіката про визнання. За порушення зазначеної норми Закону суб’єкт підприємницької діяльності несе відповідальність у вигляді фінансової санкції, визначеної абзацом п’ятим частини другої статті 17 цього Закону. Відносини між споживачами товару, їх виробниками та продавцями регулюються Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ “Про захист прав споживачів”, який встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Вимоги, які містяться у Правилах роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року № 854, та Правилах роздрібної торгівлі тютюновими виробами, затверджених наказом Міністерства економіки та питань з європейської інтеграції від 24 липня 2002 року № 218, спрямовані на забезпечення прав споживачів щодо належної якості товару і рівня торгівельного обслуговування. Таким чином і відповідальність за порушення прав споживачів внаслідок невиконання вимоги цих правил, згідно з якими алкогольні напої та тютюнові вироби мають надходити до торговельної мережі з сертифікатами відповідності або свідоцтвами про визнання чи їх копіями, визначається положеннями Закону України “Про захист прав споживачів”. Постанова Верховний Суд України 10.10.2011 19309996
          Державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв Продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці мають право підприємства, визначені статтею 153 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» та пунктів 2, 22 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року № 854. Верховний Суд України 13.02.2012 22204831
          Надання спецдозволу з метою видобування корисних копалин Для надання спецдозволу з метою видобування корисних копалин місцевого значення (каміння будівельного) на родовищі гранітів законодавством визначені підстави та процедура видачі такого дозволу. Видача спецдозволів згідно з підпунктом 15 пункту 4 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року, покладена на Міністерство охорони навколишнього природного середовища України Постанова Верховний Суд України 12.06.2012 25693560
          Торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу На гральний стіл з одним гральним полем видається один торговий патент. У випадку, якщо гральний стіл містить декілька гральних місць, то отримання торгового патенту необхідне на кожне з таких місць. Постанова Верховний Суд України 09.07.2012 25390628
          Попередження про недопущення у подальшій діяльності порушення ліцензійних умов Орган державного нагляду (контролю) вправі у розпорядженні або іншому розпорядчому документі разом із рішенням щодо усунення виявлених порушень передбачити можливість застосування до суб’єкта передбачених законом господарських санкцій у випадку допущення повторних порушень. Постанова Верховний Суд України 02.10.2012 26497392
          Порядок використання торгового патенту Частина перша статті 7 Закону України 23 березня 1996 року № 98/96-ВР “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” не передбачає обов’язку господарюючих суб’єктів розміщувати для огляду саме оригінали торгових патентів або їх нотаріально засвідчені копії. Розміщення ксерокопії торгового патенту на гральному автоматі є дотриманням зазначеної норми щодо відкритості та доступності торгового патенту для огляду, тобто інформаційної функції згаданого патенту. Постанова Верховний Суд України 23.01.2012 21355199
          Визначення послуг у сфері грального бізнесу Послуги, які надаються суб’єктом господарювання і полягають у наданні доступу до доріжки для гри та безпосередньо самої гри в кеглі чи боулінг, належать до послуг у сфері грального бізнесу, що підлягають обов’язковому патентуванню, а відтак на суб’єкта господарювання, який надає такі послуги, не поширюється дія Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2063-III «Про державну підтримку малого підприємництва» та Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва». Постанова Верховний Суд України 19.03.2013 30604026
          Державна реєстрація лікарського засобу в Україні Від юридичної або фізичної особи, що несе відповідальність за якість, безпечність та ефективність лікарського засобу (далі - заявник) не вимагається надання результатів токсикологічних та фармакологічних випробувань або результатів клінічних випробувань, якщо лікарський препарат є за суттю аналогічним до вже зареєстрованого в Україні референтного лікарського препарату і заявник вже зареєстрованого референтного лікарського препарату згоден з тим, аби при вивченні заяви про аналогічний лікарський препарат були використані дані фармакологічних, токсикологічних та/або клінічних випробувань, які містяться в реєстраційних матеріалах на референтний лікарський препарат. Постанова Верховний Суд України 10.09.2013 33890110
          Проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Здійснення перевірки та складання акта за фактом порушення вимог природоохоронного законодавства може здійснюватись без дотримання приписів статті 6 Закону України від 5 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», що встановлює підстави проведення позапланової перевірки у сфері господарської діяльності суб’єкта господарювання (наказ про проведення перевірки видано на підставі вимоги прокуратури). Постанова Верховний суд України 24.09.2013 34180770
          Право на видобування підземних вод без отримання спеціального дозволу. Видобувати підземні води без отримання спеціального дозволу на користування надрами – при використанні підземних вод за умови не перевищення продуктивності забору води в обсязі 300 кубічних метрів на добу – мають право суб’єкти господарювання тільки для власних господарсько-побутових потреб, а видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу. Постанова від 23 червня 2015 року № 21-431а15
          Компетенція органу місцевого самоврядування у сфері торгівлі алкогольними напоями Відповідно до підпункту 9 пункту «а» статті 30 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад.
          Згідно з підпунктом 4 пункту «б» статті 30 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень зазначених рад належить встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності.
          Таким чином, встановлення у рішенні органу місцевого самоврядування постійної заборони (обмеження) щодо торгівлі алкогольними напоями виходить за межі наданих йому повноважень, передбачених Законом України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні».
          Постанова Верховний Суд України від 24 травня 2016 року №21-873а16 58433283
          Плата за продовження строку дії ліцензії у сфері телекомунікацій Відповідно до додатка 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 2004 року № 773 «Про розміри та порядок зарахування плати за видачу, переоформлення, видачу дубліката, копії ліцензії на провадження діяльності у сфері телекомунікацій і продовження строку її дії» за продовження строку дії ліцензії у сфері телекомунікацій встановлена плата в розмірі 30 % розміру плати за видачу відповідної ліцензії, який, у свою чергу, встановлений у додатку 1 до вказаної постанови, залежно від виду діяльності, на який видається ліцензія.
          Отже, плата за продовження строку дії ліцензії на надання послуг міжнародного та міжміського комутованого телефонного зв’язку має сплачуватися в розмірі 30 % розміру плати за її видачу. Базою для обчислення є розмір плати, який встановлений за видачу такої ліцензії саме на час звернення суб’єкта господарювання до уповноваженого органу із заявою про продовження строку її дії, а не розмір плати, який було встановлено за видачу ліцензії.
          Постанова Верховний Суд України від 20 червня 2017 року №21-3292а16 67407820
    • 5.2.митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі:
      • 5.2.1.оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення коду товару за УКТЗЕД
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Визначення коду товару за УКТЗЕД Статтею 313 Митного кодексу України врегульовано компетенцію митного органу щодо процедури розмитнення товару, а не спосіб реалізації згаданої компетенції, який може включати допуск та оцінку доказів у формі експертних висновків. Постанова Верховний Суд України 23.05.2011 16062630
          Класифікація товарів за кодом Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності За загальним правилом тести для вагітності є реагентами діагностичними, однак за своє суттю це модифіковані імунологічні продукти, такі як моноклональні антитіла, фрагменти антитіл, кон’югати антитіл та кон’югати фрагментів антитіл, тому їх необхідно відносити до коду 3002109900 Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності . Постанова Верховний Суд України 26.09.2011 19309998
          Митне оформлення транспортного засобу Для пільгового оподаткування при митному оформленні механічного транспортного засобу, зокрема за кодом 87.03 УКТЗЕД, необхідна наявність таких обставин: 1) особа повинна переселятись до України на постійне місце проживання та бути власником такого транспортного засобу не менше року; 2) транспортний засіб мав перебувати на обліку в країні постійного місця попереднього проживання не менше року; 3) той, хто переселяється, мав проживати на території будь-якої держави не менше одного року (в контексті статті 1 Закону України від 13 вересня 2001 року № 2681-III «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Постанова Верховного Суду України 08.05.2012 24236750
          Застосування пільг щодо звільнення від оподаткування операції з імпорту товарів, які не виробляються в Україні УКТЗЕД, відомості з якої покладені в основу переліку товарів, що мають преференцію за пунктом «о» частини першої статті 19 Закону України від 5 лютого 1992 року № 2097-XII «Про Єдиний митний тариф», складається як з опису товару, так і з його коду, і лише відповідність опису товару його десятизначному цифровому коду дає право на звільнення від сплати ввізного мита. Постанова Верховний Суд України 12.11.2013 35985741
      • 5.2.2.оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення митної вартості товару
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Повернення надміру сплачених митних платежів у випадку скасування рішення про коригування митної вартості Митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості. З урахуванням наведеного суд, постановляючи рішення про стягнення надмірно сплачених митних платежів, фактично визначає митну вартість ввезеного товару, чим підміняє митний орган. Сума надміру сплачених податків і зборів (обов’язкових платежів) повертається декларанту у спосіб, передбачений Порядком Постанова від 15 квітня 2014 року № 21-21а14 38963284
          Повернення суми надмірно сплачених митних платежів (після скасування рішень про корегування митної вартості) У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов’язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов’язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженим наказом ДМСУ, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 (який був чинним на час виникнення спірних відносин; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362). Постанова від 24 березня 2015 року № 21-3а15 43533830
          Підстави для прийняття Митними органами рішень про визначення митної вартості не за першим методом. Митні органи у випадку наявності обґрунтованого сумніву щодо правильності задекларованої митної вартості товару мають право витребувати додаткові документи, визначені у пункті 11 Порядку декларування, для перевірки правильності цієї вартості товару. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі передбачені пунктом 11 Порядку декларування. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Постанова від 3 березня 2015 року № 21-17а15 43307430
          Повноваження митних органів витребовувати додаткові документи у декларанта та вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Постанова від 31 березня 2015 року № 21-127а15 46359541
          Повноваження митних органів витребовувати додаткові документи у декларанта та вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Постанова від 31 березня 2015 року № 21-53а15 43801781
          Повернення (стягнення) митних платежів у зв’язку із визначенням митної вартості декларантом. Декларант має право оскаржити до митного органу вищого рівня та/або до суду рішення митного органу щодо визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України. Якщо ж митний орган самостійно не приймав рішення про визначення митної вартості товарів і погодився з митною вартістю, визначеною декларантом, та методом її визначення, який застосував декларант, немає підстав вважати дії митного органу такими, що вчинені всупереч вимогам МК, а відтак і підстав визнавати сплачені суми митних платежів чи їх частину надміру сплаченими немає. Постанова від 7 липня 2015 року № 21-324а14 46872160
          Стягнення митних платежів у зв’язку із зміною митної вартості не допустимо при розгляді справи про оскарження рішення про визначення митної вартості. У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов’язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов’язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи. Цей порядок не передбачає повернення помилково та/або надміру сплачених обов’язкових платежів у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) із здійсненням судового контролю над рішеннями, діями чи бездіяльністю митних органів з питань, пов’язаних з розмитненням і справлянням митних платежів. Постанова від 7 липня 2015 року № 21-324а14 46872160
          Контроль за визначенням декларантом митної вартості товару Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов’язковою, оскільки з цією обставиною закон пов’язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
          Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
          Постанова Верховний Суд України від 13 липня 2016 року №21-2177а16 58986566
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил Передбачене статтею 355 Митного кодексу України порушення митних правил, яке полягає в заявленні у вантажній митній декларації неправдивих відомостей як підстави для звільнення від сплати податків і зборів, що спричинило їх недобори до бюджету, характеризується вчиненням одноразової дії у певний час, а саме під час митного оформлення товару, коли такий проступок може бути виявлений контролюючим органом, який згідно з метою митного оформлення, визначеною статтею 70 Митного кодексу України, засвідчує відомості, одержані під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформляє результати такого контролю. Митний кодекс України, як і інші нормативно-правові акти, що встановлюють порядок подання та заповнення декларації, не містить положень, які б дозволяли особі, яка її подала, вносити до декларації зміни, доповнення чи виправлення після прийняття її митним органом та митного оформлення товару. Тому зазначене порушення митних правил не можна вважати триваючим, воно припиняється із поданням декларації митному органу, а відтак адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня його вчинення. Постанова Верховний Суд України 20.06.2011 16938286
        Склад правопорушення, передбаченого статтею 342 Митного кодексу України Ненадання затребуваних копій документів не охоплюється складом правопорушення, встановленого статтею 342 Митного кодексу України. Постанова Верховний Суд України 17.10.2011 19848639
        Митне оформлення товарів У разі, коли декларування митному органу шляхом заявлення згідно зі статтею 81 Митного кодексу України (чинного на час виникнення спірних відносин) за встановленою формою необхідних для митного контролю та митного оформлення відомостей позивач не здійснював, картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України митниця не надавала, висновок про відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, пов’язаних із розмитненням імпортованих ним товарів, з боку митниці, яка діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України є правомірним. Постанова Верховний Суд України 07.02.2012 21839972
        Митне оформлення транспортного засобу Факт перебування громадянина на консульському обліку в Республіці Молдова зумовлює необхідність для мети, передбаченої частиною другою статті 8 Закону України від 13 вересня 2001 року № 2681-III «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), вимагати на підтвердження факту перебування транспортного засобу на обліку в цій же країні, яка є суб’єктом міжнародних відносин, документи, видані саме її повноважними органами. Постанова Верховний Суд України 05.03.2012 24068047
        Митне оформлення товару Якщо митний орган, приймаючи вантажно-митну декларацію самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань, за винятком випадку, коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов’язкових платежів. В інших випадках, за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, митний орган має право продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов’язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір. Постанова Верховний Суд України 26.06.2012 25300176
        У випадку коли існує спір про право на повернення платежів, стягнення надмірно сплачених митних платежів не є правильним способом захисту прав платника. Повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів. Разом з тим рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 21-1465а15 52934283
        Оскарження рішень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить пряму заборону на таке оскарження [рішення від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 (абзац другий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини) та 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010 (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини].
        Водночас Конституційний Суд України Рішенням від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини другої статті 1712 КАС України щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
        Отже, до 8 квітня 2015 року право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності обмежувалося лише зверненням за захистом до суду першої інстанції з подальшим розглядом обставин справи і постановленням судового рішення та не поширювалося на можливість його інстанційного оскарження.
        Постанова Верховний Суд України від 18 травня 2016 року №21-934а16 58160799
    • 5.3.захисту економічної конкуренції
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції За змістом статей 36, 37 Закону України від 11 січня 2001 року № 2210-ІІІ «Про захист економічної конкуренції» вирішення питань про прийняття розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції або про відмову заявнику у розгляді справи належить до виняткової компетенції органів Антимонопольного комітету України та є способом реалізації покладених на них законодавством владних управлінських функцій у сфері забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель (стаття 1 Закону України від 26 листопада 1993 року № 3659-ХІІ «Про Антимонопольний комітет України»). Тому прийняття цього рішення (розпорядження про початок розгляду справи) не може порушувати права або законні інтереси суб’єкта господарювання, оскільки застосування до нього будь-яких санкцій (заходів відповідальності), встановлених статтями 51–54 Закону України від 11 січня 2001 року № 2210-ІІІ «Про захист економічної конкуренції», таке рішення не передбачає. Постанова Верховний Суд України 09.10.2012 27226056
        Відхилення конкурсних торгів у зв’язку з невідповідністю конкурсної документації Антимонопольний комітет України має право вказати на порушення пункту 3 частини першої статті 29 Закону України від 1 червня 2010 року № 2289-VI «Про здійснення державних закупівель» при проведенні державних закупівель, якщо встановить невиконання замовником вимог щодо перевірки відповідності пропозиції конкурсних торгів умовам документації конкурсних торгів. Постанова Верховний Суд України 21.05.2013 31841613
        Обмеження в електроспоживанні споживачів Обов’язковою умовою, яка надає право енергопостачальнику обмежити споживачу електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або припинити йому електропостачання, є несплата або неповна оплата останнім рахунків за фактично спожиту електричну енергію. Постанова Верховний Суд України 08.10.2013 34634262
        Підсудність справ зі спорів про оскарження рішень органів АМКУ З огляду на зміст статті 4 КАСУ та частини першої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-ІІІ справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів АМКУ підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу України. Це стосується й розгляду справ за позовами органів АМКУ про стягнення з суб’єктів господарювання сум штрафів та пені у зв’язку з порушенням конкурентного законодавства, оскільки таке стягнення здійснюється саме згідно з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі приписів зазначених законів України. Водночас і пунктом 3 частини першої статті 12 ГПК встановлено, що справи за заявами органів АМКУ з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, підвідомчі господарським судам. Винятком з цього правила відповідно до положень статті 19 КАС є вирішення справ щодо оскарження рішень АМКУ з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель. Постанова Верховний Суд України від 16 лютого 2016 року № 21-5187а15. 56221254
    • 5.4.державного регулювання цін і тарифів
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Дотримання порядку встановлення та застосування цін на окремі види продовольства Порядок декларування зміни оптово-відпускних цін на продовольчі товари, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 року № 1222 “Про декларування зміни оптово-відпускних цін на продовольчі товари”, не пов’язує обов’язок суб’єкта господарювання декларувати зміни оптово-відпускних цін на перелічені у пункті 1 Порядку продовольчі товари із метою подальшого використання такого товару покупцем, зокрема, як сировини для переробки чи як готової продукції. Постанова Верховний Суд України 07.02.2011 14222236
        Тарифи (прейскуранти) на роботи та послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби Тарифи (прейскуранти) на роботи та послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 року № 1351 “Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) відповідно до статті 35 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, вже включали податок на додану вартість. Постанова Верховний Суд України 23.05.2011 16571517
        Строки застосування адміністративно-господарських санкцій Застосування Державною інспекцією з контролю за цінами економічних санкцій до підприємства за порушення вимог Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV “Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно” повинно відбуватися у строки, встановлені статтею 250 Господарського кодексу України. Постанова Верховний Суд України 04.07.2011 17914403
        Повноваження органів державного контролю за цінами щодо застосування адміністративно-господарських санкцій Системний аналіз частини третьої статті 9 Закону України від 17 червня 1999 року № 758-XIV “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру”, постанови Кабінету Міністрів від 2 червня 2000 року № 868 “Про деякі питання державного регулювання виробництва і реалізації цукру”, Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року № 1819, Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої спільним наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та Міністерства фінансів України від 3 грудня 2001 року № 298/519 дає підстави вважати, що Інспекція з контролю за цінами на виконання покладених на неї завдань має право ухвалювати рішення про застосування відповідно до законодавства адміністративно-господарських санкцій за порушення порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів). Це рішення, відповідно до частини третьої статті 9 зазначеного Закону, не може бути примусово виконане без звернення органів державного контролю за цінами з позовом до суду про примусове стягнення суми економічних санкцій. Верховний Суд України 07.02.2011 14222235
        Застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін Незалежно від кількості і об’єму відходів та факту їх наявності на судні ставка за їх прийняття щоразу буде однаковою для суден відповідної групи. Верховний Суд України 27.02.2012 23740264
        Застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін Портовий збір, як санітарний, є заходом, направленим на запобігання забрудненню моря скиданням відходів та інших матеріалів, і спрямовує судновласників охороняти морське середовище. Верховний Суд України 27.02.2012 23740264
        Застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін Лоцманські квитанції не можуть вважатися належними документами для підтвердження права судновласника на отримання знижок при нарахуванні плати за роботу буксирів при швартовних операціях, оскільки лоцманська квитанція є документом, що підтверджує факт надання лоцманських послуг та не містить обов’язкової графи для відображення факту роботи підрулювального пристрою. Верховний Суд України 27.02.2012 23740264
        Застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін Плата за послуги з оформлення приходу суден у порт та виходу суден з порту є послугою, яка надається за вільними цінами. Верховний Суд України 27.02.2012 23740264
        Плати за послуги з підготовки висновків з надання земельної ділянки у користування Аналіз положень Закону України від 3 грудня 1990 року № 507-ХІІ «Про ціни і ціноутворення» та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього, дає підстави для висновку, що дії позивача щодо застосування фіксованих розмірів оплати за надання висновків з надання земельних ділянок у користування на замовлення фізичних та юридичних осіб, із видачі висновків щодо умов надання земельної ділянки, технічних умов на рекультивацію земель на замовлення юридичних осіб узгоджувались з вимогами чинного законодавства і відповідали встановленій державній дисципліні цін. Визначення таких висновків документами дозвільного характеру суперечить положенням статті 1 Закону України від 6 вересня 2005 року № 2806-ІV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», оскільки вони надаються землевпорядними органами на замовлення фізичних та юридичних осіб як консультації та довідки і не є обов’язковими для провадження цими особами певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності яких вони не можуть проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Верховний Суд України 05.03.2012 23740254
        Телекомунікаційні послуги Законом України від 18 листопада 2003 року № 1280-IV «Про телекомунікації» надання споживачеві безкоштовної розшифровки оператором, провайдером телекомунікацій нарахованої до оплати суми за надані послуги можливо лише за умови особистого звернення споживача Постанова Верховний Суд України 15.05.2012 24976340
        Застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін до відділу Державної автомобільної інспекції Органи державної влади в межах здійснення ними господарської діяльності мають ознаки суб’єктів господарювання. На відділ Державної автомобільної інспекції в частині надання ним платних послуг, пов’язаних зі звичайною господарською діяльністю, поширюється дія статті 14 Закону України від 3 грудня 1990 року № 507-ХІІ «Про ціни та ціноутворення» (чинного на час виникнення спірних відносин) та Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 3 грудня 2001 року № 298/519 Постанова Верховний Суд України 02.10.2012 27226072
        Вартість робіт зі встановлення в натурі меж земельної ділянки Роботи із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, включають роботи із землеустрою зі встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки. Оскільки Законом України від 20 січня 2005 року № 2375-IV «Про захист конституційних прав на землю» встановлено граничну вартість робіт не на конкретний вид документації із землеустрою, а на всі роботи із землеустрою, які необхідні для складання державного акта, то вартість виконання робіт зі встановлення меж земельної ділянки в натурі відповідно до цього закону не може стягуватися понад визначену ним граничну вартість. Постанова Верховний Суд України 16.10.2012 27483329
        Набрання чинності нормативно-правовим актом Частиною першою статті 55 Закону України від 16 травня 2008 року № 279-VI «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Отже, цим Законом встановлено дату набрання чинності нормативно-правовим актом з дня його офіційного опублікування. Постанова Верховний Суд України 06.02.2012 22547535
        Набрання чинності актами Кабінету Міністрів України Згідно із Законом України від 16 травня 2008 року № 279-VI «Про Кабінет Міністрів України» (втратив чинність) постанови Кабінету Міністрів України не можуть набрати юридичної сили раніше дня їх опублікування. Постанова Верховний Суд України 22.01.2013 27760584
        Державне регулювання цін та тарифів У випадку виконання чинного рішення виконавчого комітету міської ради про встановлення (погодження, корегування) тарифів на комунальні послуги, прийнятого в межах визначених законом повноважень, підприємство не може вважатися таким, що порушує державну дисципліну цін щодо застосування встановлених тарифів. Постанова Верховний Суд України 02.07.2013 32532867
        Застосування наказу Міністерства палива та енергетики України від 25 квітня 2008 року № 247 «Про затвердження витрат НАК «Нафтогаз України» на реалізацію природного газу» Ураховуючи коло суб’єктів, на яких поширювалася його дія, наказ Міністерства палива та енергетики України від 25 квітня 2008 року № 247 «Про затвердження витрат НАК «Нафтогаз України» на реалізацію природного газу» (чинний на час виникнення спірних відносин), яким затверджено витрати Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на реалізацію природного газу (пункт 1) та установлено, що реалізація природного газу для установ і організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, і промислових споживачів та інших суб’єктів господарювання здійснюється з урахуванням визначених витрат (пункт 2), мав міжвідомчий характер, а тому підлягав державній реєстрації. Оскільки державної реєстрації у встановленому законодавством порядку зазначений наказ не пройшов, то застосуванню він не підлягав. Відтак і включення витрат НАК «Нафтогаз України» на реалізацію природного газу» до структури регульованих цін (тарифів) на газ природний для споживачів, затверджених цим наказом, було неправомірним. Постанова Верховний Суд України 22.01.2013 27760584
        Державне регулювання цін та тарифів У випадку виконання чинного рішення виконавчого комітету міської ради про встановлення (погодження, корегування) тарифів на комунальні послуги, прийнятого в межах визначених законом повноважень, підприємство не може вважатися таким, що порушує державну дисципліну цін щодо застосування встановлених тарифів. Постанова Верховний Суд України 02.07.2013 32532867
        Застосування наказу Міністерства палива та енергетики України від 25 квітня 2008 року № 247 «Про затвердження витрат НАК «Нафтогаз України» на реалізацію природного газу» Ураховуючи коло суб’єктів, на яких поширювалася його дія, наказ Міністерства палива та енергетики України від 25 квітня 2008 року № 247 «Про затвердження витрат НАК «Нафтогаз України» на реалізацію природного газу» (чинний на час виникнення спірних відносин), яким затверджено витрати Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на реалізацію природного газу (пункт 1) та установлено, що реалізація природного газу для установ і організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, і промислових споживачів та інших суб’єктів господарювання здійснюється з урахуванням визначених витрат (пункт 2), мав міжвідомчий характер, а тому підлягав державній реєстрації. Оскільки державної реєстрації у встановленому законодавством порядку зазначений наказ не пройшов, то застосуванню він не підлягав. Відтак і включення витрат НАК «Нафтогаз України» на реалізацію природного газу» до структури регульованих цін (тарифів) на газ природний для споживачів, затверджених цим наказом, було неправомірним. Постанова Верховний Суд України 22.01.2013 27760584
    • 5.5.управління об’єктами державної (комунальної) власності, у тому числі про передачу об’єктів права державної та комунальної власності; здійснення державних закупівель
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Скасування чи зміна власного рішення органом місцевого самоврядування Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання Постанова Верховний Суд України 06.06.2011 16571551
        Приватизація гуртожитків До внесення змін до Закону України від 4 березня 1992 року № 2163-XII «Про приватизацію державного майна» вартість гуртожитків можна було включати до вартості цілісного майнового комплексу підприємства, що підлягав приватизації, а тому відповідний наказ обласного відділення Фонду державного майна України є правомірним та таким, що прийнятий відповідно до вимог чинного законодавства України на час виникнення спірних відносин. Постанова Верховний Суд України 12.03.2012 24236706
        Перехід права власності з комунальної до державної власності За змістом статті 5 Закону України від 3 березня 1998 року № 147/98-ВР «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» перехід права власності з комунальної до державної – закон пов'язує з такою обов'язковою обставиною, як відповідне волевиявлення на зазначену передачу як суб'єкта комунальної власності (Київради), так і Кабінету Міністрів України. Постанова Верховний Суд України 11.06.2012 25300188
        Юрисдикційна належність спорів щодо оскарження окремих наказів ФДМ. Фонду державного майна України як власник державного майна здійснює продаж об’єктів малої приватизації, які знаходяться у загальнодержавній власності, у порядку, встановленому законом, а відповідно до пункту 1 статті 12 Господарського кодексу України, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, підвідомчі господарським судам. Постанова від 10 березня 2015 року № 21-547а14 43357051
        Спори про оскарження рішень про передачу в оренду приміщень не можуть розглядатися в порядку КАС України. У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу в оренду нежитлового приміщення (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності користування фізичною чи юридичною особою спірним нежитловим приміщенням має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. Постанова від 16 червня 2015 року № 21-222а15
        Справи про оскарження рішень органів антимонопольного комітету не підлягають розгляду в порядку КАС України (крім спорів при які виникають при розгляді скарг у сфері державних закупівель). Відповідно до ст. 60 Закону № 2210-III, заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК повністю або частково до господарського суду. З огляду на зміст наведених норм справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів АМК підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК). Постанова від 23 червня 2015 року № 21-688а15 46301543
    • 5.6.реалізації спеціальних владних управлінських функцій в окремих галузях економіки, у тому числі спори у сфері:
      • 5.6.1.електроенергетики (крім ядерної енергетики); енергозбереження, альтернативних джерел енергії, комбінованого виробництва електричної і теплової енергії
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Порядок участі підприємств паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості Згідно з порядком участі підприємств паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості, визначеним статтею 3 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-IV “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, виключення з Реєстру підприємства паливно-енергетичного комплексу здійснюється у випадках та в порядку, передбаченому підпунктами 3.5.1, 3.5.2 пункту 3.5 статті 3 цього Закону. Порушення підприємством при наданні звітності за результатами проведених розрахунків строків, встановлених порядком надання звітності підприємствами, внесеними до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України від 22 грудня 2005 року № 612, не тягне за собою виключення підприємства з Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, оскільки відповідно до зазначеного Закону підставою для цього є ненадання вказаної звітності протягом трьох місяців з дня видання Міністерством палива та енергетики України відповідного наказу. Постанова Верховний Суд України 21.02.2011 14887462
          Застосування Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії Враховуючи коло суб’єктів, на яких поширює свою дію Методика обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 17 січня 2002 року № 19, а також те, що на підставі проведених відповідно до її вимог розрахунків обсягів нераціонального використання паливно-енергетичних ресурсів застосовуються економічні санкції та нараховується енергетичний збір, цей нормативно-правовий акт міг бути направлений на виконання лише після його державної реєстрації в установленому законодавством порядку. Постанова Верховний Суд України 04.06.2013 31931659
      • 5.6.2.житлово-комунального господарства; теплопостачання; питного водопостачання
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Порядок реєстрації нормативно-правових актів Розпорядження Київської міської державної адміністрації щодо зміни тарифів на комунальні послуги зачіпає права, свободи і законні інтереси громадян, а тому згідно з Указом Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” підлягає державній реєстрації. Державну реєстрацію нормативно-правових актів Київської міської державної адміністрації здійснює Київське міське управління юстиції. Постанова Верховний Суд України 28.11.2011 20014508
          Погодження тарифів на виробництво теплової енергії та послуги з теплопостачання і підігріву води Рішення виконавчого комітету ради, яким погоджено тарифи на виробництво теплової енергії та послуги з теплопостачання і підігріву води відповідно до підпункту 2 пункту «а» статті 28 Закону України від 21 травня 2005 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» не регулює суспільні відносини, що містять норми права, має персоніфікований характер. Таке рішення не є регуляторним актом, а тому на нього не поширюються вимоги статті 12 Закону України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» щодо офіційного оприлюднення в друкованих засобах масової інформації відповідних рад Постанова Верховний Суд України 30.03.2012 22547662
    • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
      Спори щодо оскарження рішень органів місцевого самоврядування про визначення об’єктів приватизації не підвідомчі адміністративним судам У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про виключення з переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного об’єкта має вирішуватися у порядку господарської юрисдикції. Постанова від 7 липня 2015 року № 21-847а15 46803646
  • 6.Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:
    • 6.1.містобудування; планування і забудови територій; архітектурної діяльності
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Правопорушення у сфері містобудування До капітального ремонту відносяться роботи, пов’язані зі зміною існуючого вигляду раніше експлуатованого приміщення з заміною конструктивних елементів споруди, а при поточному ремонті заміни конструктивних елементів споруди не відбуваються. Зі змісту Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд, затвердженому наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 10 серпня 2004 № 150 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2004 року за №1046/9645 вбачається, що поняття «капітальний ремонт» і «поточний ремонт» збігаються за назвою виконуваних робіт, проте при капітальному ремонті експлуатація будівлі за цільовим призначенням призупиняється, а при поточному ремонті – ні. Якщо після поточного ремонту відновлюється можливість експлуатації конструкцій та систем будівлі, як правило, без їх повної заміни, без відселення мешканців та без покращення експлуатаційних показників, то при капітальному ремонті ці ознаки повністю або частково мають місце. Постанова Верховний Суд України 27.02.2012 22547607
        Розміщення зовнішньої реклами Виконавчий комітет органу місцевого самоврядування, як орган, який надає дозвіл на розміщення зовнішньої реклами та здійснює контроль за дотриманням правил її розміщення, у межах своїх повноважень може приймати рішення про усунення порушень таких правил, зокрема і рішення про зобов’язання розповсюджувача реклами до демонтажу протягом певного строку рекламного засобу, установленого без відповідного дозволу. Постанова Верховний Суд України 19.02.2013 30006573
        Відповідальність за правопорушення у сфері містобудування Будівництво газопроводу є будівництвом об’єкта містобудування, тому застосування до позивача штрафних санкцій за правопорушення у сфері містобудування, зокрема у зв’язку із невиконанням ним вимог Закону України від 20 квітня 2000 року № 1699-III «Про планування та забудову території» (чинного на час виникнення спірних відносин) щодо отримання дозволу на виконання будівельних робіт є правомірним. Постанова Верховний Суд України 22.10.2013 35667355
        Переведення житлових приміщень у нежитлові Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад вправі вирішувати питання переведення житлових приміщень (квартир), що належать на праві власності юридичним або фізичним особам, у нежитлові за умови, що проведені зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Постанова Верховний Суд України 05.11.2013 36369556
        Відповідальність за експлуатацію об’єктів, не введених в експлуатацію Обов’язок введення об’єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об’єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб’єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов’язок, не ввели об’єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність. Постанова від 4 березня 2014 року № 21-433а13 38285951
        Строки застосування санкцій органами ІДБК (згідно ЗУ «Про відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності») При виявленні факту вчинення суб’єктом господарювання правопорушення у сфері містобудівної діяльності, Інспекція, приймаючи рішення про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, має діяти в межах граничних строків, встановлених частиною першою статті 250 ГК. Закінчення будь-якого із встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій. Постанова від 27 травня 2014 року № 21-126а14 39689373
        Право органів місцевого самоврядування вирішувати питання про переведення житлових приміщень у нежитлові. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад вправі вирішувати питання переведення житлових приміщень (квартир), що належать на праві власності юридичним або фізичним особам, у нежитлові за умови, що проведені зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Постанова від 17 червня 2014 року № 21-197а14 39999301
        При вирішенні питання про притягнення до відповідальності за порушення вимог ЗУ «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» застосуванню підлягає норма, яка діяла на момент вчинення правопорушення Оскільки позивач здійснив адміністративне правопорушення 20 листопада 2011 року, то відповідач під час винесення постанови № 96 мав керуватися нормами Закону № 208/94-ВР у редакції, чинній на час вчинення правопорушення, адже Закон № 208/94-ВР у редакції від 19 січня 2012 року значно посилює відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності. Постанова від 24 березня 2015 року № 21-83а15 43858275
        Відповідальність за наведення недостовірних даних у декларації про готовність об’єкта до експлуатації. Суб’єкти містобудування несуть відповідальність за наведення недостовірних даних у декларації про готовність об’єкта до експлуатації чи акті готовності до експлуатації з 19 січня 2012 року, тобто з дня набрання чинності редакцією пункту 6 частини другої статті 2 Закону № 208/94-ВР зі змінами, внесеними Законом № 4220-ІV, яка передбачає вказану відповідальність. Постанова від 2 червня 2015 року № 21-369а15 44807135
        Суб’єкт містобудування може нести відповідальність за повноту та достовірність даних вказаних у Декларації лише у випадку, коли така декларація прийнята та зареєстрована Поняття «подання декларації» як складова підстав для відповідальності за повноту та достовірність зазначених в ній даних включає і реєстрацію (прийняття) Інспекцією цієї декларації. У разі використання Інспекцією свого права на відмову у реєстрації декларації та повернення її для виправлення виявлених недоліків, така декларація не може вважатися поданою та бути підставою для притягнення до відповідальності, передбаченої Законом № 208/94-ВР за порушення норм Закону № 3038-VI. Постанова від 2 червня 2015 року № 21-720а15
        Скасування чи зміна органом місцевого самоврядування власних рішень Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
        Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
        Постанова Верховний Суд України від 25 травня 2016 року №21-5459а16 58874722
        Повноваження органу державного архітектурно-будівельного контролю Здійснюючи державний архітектурно-будівельний контроль, орган державного архітектурно-будівельного контролю має право видавати на підставі частини першої статті 38 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» припис із вимогою про усунення порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил шляхом знесення самочинно збудованого об’єкта. Постанова Верховний Суд України від 11 жовтня 2016 року №21-1609а16 62322726
        Юрисдикція спорів щодо знесення самочинного будівництва Спір за позовом інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про зобов’язання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов’язаний з вирішенням питання щодо речового права. А відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів. Постанова Верховний Суд України від 15 листопада 2016 року №21-1959а16 63246413
    • 6.2.землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, у тому числі:
      • 6.2.1.розпорядження землями держави (територіальних громад), передача таких земельних ділянок у власність і користування громадянам та юридичним особам
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Припинення права користування земельною ділянкою Приписи частини першої статті 141 Земельного кодексу України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво. Постанова Верховний Суд України 21.02.2011 14405500
          Відведення земельної ділянки За змістом пункту 1 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин, прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об’єкта або про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, які фактично направленні на узгодження сторонами в порядку, визначеному законодавством, що діяло на момент виникнення цих відносин, однієї із істотних умов договору оренди землі – об’єкту оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), яка є складовою при визначенні розміру орендної плати, виключає в подальшому необхідність проведення земельних торгів (аукціону), метою яких є формування найвигіднішої ціни оренди. Рішення виконкому про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, прийняте до 1 січня 2008 року в межах повноважень, делегованих радою та визначених Законом України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР “Про місцеве самоврядування в Україні” і Земельним кодексом України, було підставою для прийняття Радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачу її в оренду без проведення земельних торгів (аукціонів) згідно з пунктом 1 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України. Постанова Верховний Суд України 14.03.2011 15166346
          Розпорядження землями держави (територіальних громад) Законодавець в пункті 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції від 16 березня 2010 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), незважаючи на місцезнаходження землі, виключив можливість органів місцевого самоврядування розпоряджатися землями державної і комунальної власності, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї). Водночас, виходячи зі змісту приписів статті 84 цього Кодексу, зазначені вище землі державної власності взагалі не можуть передаватись у комунальну та (або) приватну власність. Також, за змістом вказаної статті право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади. Крім цього, відповідно до пункту «г» частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин належить вилучення земельних ділянок із земель комунальної, а не державної власності. Постанова Верховний Суд України 22.02.2012 22547565
          Відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки у власність Проект рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки у власність виноситься на розгляд Київської міської ради за наявності висновків щодо можливості передачі позивачу у власність земельної ділянки всіма передбаченими Порядком набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 14 березня 2002 року № 313/1747 (чинного на час виникнення спірних відносин) органами та, відповідно, за наявності розробленого і погодженого проекту землеустрою. Постанова Верховний Суд України 02.10.2012 26497389
          Повноваження голови місцевої державної адміністрації Скасовуючи власне розпорядження голова місцевої державної адміністрації виходить за межі наданих йому повноважень. Постанова Верховний Суд України 05.03.2012 23740247
          Наслідки застосування строків звернення до суду Положення статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин) були самостійною підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, тобто за своєю правовою природою ця норма була нормою матеріального права. Пропущення строків звернення до адміністративного суду і заява сторони про застосування наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважною і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства. Обставини, з якими сторона пов’язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, доводяться стороною і встановлюються судом тільки у випадку, якщо заявлена вимога про застосування цих строків. Постанова Верховний Суд України 05.12.2011 20968416
          Відведення земельної ділянки Рішення органу місцевого самоврядування щодо надання особі дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, яка перебувала на законних підставах у постійному користуванні іншої особи, є протиправним та підлягає скасуванню. Постанова Верховний Суд України 06.11.2012 27595055
          Реалізація переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки Необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки. За відсутності такого рішення зобов’язати цей орган в судовому порядку укласти такий договір або ж його поновити неможливо, оскільки це суперечить вимогам законодавства – відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Районна державна адміністрація при здійсненні повноважень власника землі є вільною у реалізації права розпоряджатися землею та вільна у виборі суб’єкта щодо надання йому права користування землею в порядку, встановленому законом. Таким чином, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки можлива лише за наявності волевиявлення на те сторін, яке з боку уповноваженого органу оформлюється відповідним рішенням. Постанова Верховний Суд України 06.11.2012 27760572
          Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування Зі змісту статей 118, 123, 151 Земельного кодексу України убачається, що рішення про надання земельної ділянки державної або комунальної власності у користування приймається відповідною сільською, селищною, міською радою чи місцевою державною адміністрацією. При цьому прийняття такого рішення не обумовлене лише наявністю позитивних висновків органів, зазначених у цих статтях. Постанова Верховний Суд України 29.01.2013 30757944
          Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування Зі змісту статей 123, 151 Земельного кодексу України не вбачається, що відсутність висновку одного з органів, зазначених у цих статтях, у тому числі й природоохоронного, є підставою для скасування рішення про надання земельної ділянки в оренду. Постанова Верховний Суд України 29.01.2013 30757944
          Зміна цільового призначення земельної ділянки Зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 502. Постанова Верховний Суд України 05.03.2013 31073056
          Виникнення права власності на земельну ділянку Право власності на земельну ділянку в особи може виникнути лише після прийняття уповноваженим органом відповідного рішення, якому має передувати розробка та погодження проекту відведення земельної ділянки. У разі відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування суди повинні розглядати по суті лише вимогу щодо бездіяльності органу місцевого самоврядування та за наявності доказів надходження заяви про надання у власність земельної ділянки та залишення її без розгляду – зобов’язати розглянути цю заяву та прийняти відповідне рішення. Постанова Верховний Суд України 21.05.2013 31841626
          Скасування ненормативно-правового акта одноразового застосування органом місцевого самоврядування У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в України», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Постанова Верховний Суд України 04.06.2013 31931669
          Скасування державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку Після оформлення відповідно до чинного законодавства права власності на земельну ділянку виник спір про право цивільне, а відтак і захищати свої права та інтереси особи повинні у способи, визначені у статтях 152 Земельного кодексу України та 16 Цивільного кодексу України. Постанова Верховний Суд України 01.10.2013 34458383
          Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її у власність приймають органи, визначені в статті 118 Земельного кодексу України. Їхня бездіяльність не перешкоджає процесу відведення земельної ділянки, оскільки здійснення замовлення на виготовлення проектної документації можливе без отримання дозволу на її виготовлення. Надання земельної ділянки або відмова у її наданні здійснюється виключно органами, визначеними у статті 118 Земельного кодексу України. Рішення, дію або бездіяльність цих органів щодо надання земельних ділянок може бути оскаржено до суду. Постанова Верховний Суд України 10.12.2013 36475602
          Суди повинні перевіряти законність (відповідність ст. 2 КАС України) рішення, дії чи бездіяльності незалежно від підстав позовної заяви Під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним у статті 2 КАС України вимогам, у тому числі, чи прийняті вони обґрунтовано. Постанова ВСУ від 28.01.2014 року № 21-459а13 37908414
          Обов’язок суду надавати оцінку обґрунтованості рішень суб’єкта владних повноважень Під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, мають перевіряти їх відповідність усім зазначеним у ч. 3 ст. 2 КАС України вимогам, у тому числі, чи прийняті вони обґрунтовано. Постанова від 13 січня 2015 року № 21-364а14 42576399
          Юрисдикційна належність спорів щодо розпорядження земельними ділянками У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. Постанова від 17 лютого 2015 року № 21-551а14 43075082
          Юрисдикційна належність спорів щодо оскарження рішень органів Держземагенства про розпорядження земельними ділянками У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне. Постанова від 24 лютого 2015 року № 21-34а15 43075090
          Оскарження прокурором рішень ненормативного характеру органів місцевого самоврядування. У разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб’єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту. Постанова Верховного Суду України від 6 жовтня 2015 року № 21-1306а15 53026125
          Прийняття на облік державного майна У разі, коли Фонд державного майна України чи його регіональне відділення звертається до уповноваженого органу управління об’єктами державної власності прийняти на свій облік державне майно – цілісний майновий комплекс, що повертається з оренди, а цей орган відмовляє в цьому, попри те, що до укладення договору оренди майновий комплекс перебував у сфері управління зазначеного органу і відповідно до абзацу другого частини третьої статті 27 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна» він або його правонаступник зобов’язаний прийняти об’єкт оренди у своє управління, то така відмова не спричиняє публічно-правовий спір, пов’язаний зі здійсненням владних управлінських функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів. В основі такого конфлікту лежать організаційні та майнові відносини, що склалися між відповідними суб’єктами управління щодо певного об’єкта державної власності, які з огляду на суб’єктний склад та їх правовий характер розглядаються за наявності для цього підстав вищим у порядку підлеглості органом. Постанова Верховний Суд України від 17 лютого 2016 року №21-3987а15 57516119
          Надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV «Про фермерське господарство» визначає обов’язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, до заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
          Тому при вирішенні позовних вимог про законність рішення про відмову в наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства згідно зі статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК.
          Постанова Верховний Суд України від 16 березня 2016 року №21-6440а15: 57067148
          Зміна категорії земельної ділянки Оскільки зміна категорії земельної ділянки передбачає законодавчо-визначену процедуру і прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування, яке є підставою для зміни юридичного статусу земельної ділянки і застосування нового коефіцієнта її функціонального використання, надання органом місцевого самоврядування дозволу на проектування та будівництво багатофункціонального комплексу будівель не змінює цільового призначення використання земельної ділянки і, відповідно, коефіцієнта її функціонального використання. Постанова Верховний Суд України від 30 березня 2016 року №21-6412а15 57345868
          Державна реєстрація права оренди на земельну ділянку Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.
          Подання для державної реєстрації права оренди на земельну ділянку документів, зокрема тих, які є невід’ємною частиною договору оренди цієї ділянки, на підставі яких заявлене право вже зареєстровано у Державному реєстрі прав за іншою особою, є передбаченою у статті 24 Закону № 1952-ІV підставою для відмови у державній реєстрації зазначеного права.
          Постанова Верховний Суд України від 30 березня 2016 року №21-1434а15 57345844
          Скасування актів органів місцевого самоврядування У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу майна територіальної громади у володіння і користування (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), внаслідок чого виникають цивільні права і обов’язки, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою права на володіння та користування майном територіальної громади має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. Постанова Верховний Суд України від 17 травня 2016 року №21-331а16 58789026
          Отримання фермерським господарством додаткової земельної ділянки Фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства. Постанова Верховний Суд України від 24 травня 2016 року №21-551а16 58408729
          Підсудність спорів про передачу земельних ділянок у власність чи оренду У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки, а також правомірності надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне. Постанова Верховний Суд України від 25 травня 2016 року №21-1204а16 58789844
          Нормативна грошова оцінка земель Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (частина перша статті 23 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1378-IV «Про оцінку землі»).
          Разом з цим дані про нормативну грошову оцінку стосовно окремої земельної ділянки за правилами частини другої статті 20 зазначеного Закону оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
          Водночас відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
          Якщо технічна документація з нормативної грошової оцінки земель має гриф обмеження доступу «Для службового користування», то за правилами пункту 35 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 року № 1893, забороняється користуватися відомостями з документів з грифом «Для службового користування» для, зокрема, опублікування у засобах масової інформації.
          Постанова Верховний Суд України від 21 червня 2016 року №21-112а16 58986549
          Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки За правилами статті 134 ЗК України передача земельних ділянок для сінокосіння та випасання худоби в оренду громадським організаціям–юридичним особам повинна відбуватися за результатами земельних торгів.
          Розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є однією із передумов для надання у користування такої земельної ділянки із земель державної або комунальної власності. З огляду на це рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, про надання певній юридичній особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо складання договору оренди землі також повинно ґрунтуватися на результатах проведених земельних торгів.
          Прийняття рішення про надання юридичній особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільовим призначенням якої є сінокосіння і випасання худоби, для укладення договору оренди землі без попередньо проведених земельних торгів суперечить положенням статей 124 та 134 ЗК України щодо конкурсних засад надання в оренду земельних ділянок державної і комунальної власності.
          Постанова Верховний Суд України від 5 липня 2016 року №21-1489а16 58976384
          Підсудність спорів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства Якщо вимоги стосуються перевірки правомірності відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та з обставин справи не вбачається, що земельну ділянку, стосовно якої виник спір, або що при вирішенні цієї справи порушуються права третіх осіб, а становище, яке існувало до видання оспорюваного акту може бути відновлено застосуванням такого способу захисту порушеного права, як визнання незаконним (недійсним) акту суб’єкта владних повноважень, то справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства, орган здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Постанова Верховний Суд України від 13 липня 2016 року №21-1265а16 58986547
          Передача земельної ділянки у користування (оренду) Системний аналіз норм статей 122-124 Земельного Кодексу України дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).
          Отже, орган виконавчої влади або місцевого самоврядування при винесенні розпорядження про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її в оренду здійснює владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах вони реалізують свої контрольні функції у сфері управління, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
          Постанова Верховний Суд України від 11 жовтня 2016 року №21-1625а16 62322729
          Надання спеціальних дозволів на користування надрами. Питання надання спеціальних дозволів на користування надрами у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також процедуру продовження строку дії, переоформлення, видачі дублікатів, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін регулює Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615. Отриманню спеціального дозволу на користування родовищами уранових руд має передувати визначена законодавством процедура, дотримання якої усіма суб’єктами таких правовідносин є обов’язковим. Також суд не може підміняти державний орган, дії якого оскаржуються, та приймати замість нього рішення, яке належить до компетенції виключно цього органу, оскільки такі дії суду виходять за межі визначених йому законодавцем повноважень. Постанова Верховний Суд України від 12 вересня 2017 року №21-21а17 69073645
      • 6.2.2.відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон. Постанова від 17 грудня 2014 року № 6-193цс14 42010806
        Юрисдикційна належність земельних спорів Спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин, має не публічний, а приватно-правовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів. Постанова від 16 грудня 2014 року № 21-544а14 42390318
        Спори щодо оскарження рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки (переданої у власність) не підвідомчі адміністративним судам. У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки та отримання власником державного акта на право власності на земельну ділянку подальше оспорювання правомірності зміни цільового призначення такої земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. Постанова від 7 липня 2015 року № 21-700а15
        Повноваження суду апеляційної інстанції За змістом положень частини першої статті 203 та пункту 5 статті 155 КАС рішення суду апеляційної інстанції про скасування постанови чи ухвали суду першої інстанції і ухвалення рішення про залишення позовної заяви без розгляду за клопотанням позивача про відкликання позовної заяви можливе, якщо таке клопотання було заявлено на стадіях підготовчого провадження чи судового розгляду до виходу суду в нарадчу кімнату і ухвалення судового рішення. На стадії апеляційного розгляду скасування постанови чи ухвали суду першої інстанції і ухвалення рішення про залишення позовної заяви без розгляду дозволяється у випадку, коли позивач під час підготовчого провадження чи судового розгляду подав клопотання про відкликання позовної заяви, а суд з якихось причин його не розглянув. Постанова Верховний Суд України від 03 лютого 2016 року №21-5471а15 56160799
        Юрисдикція спорів про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Аналіз норм Земельного кодексу України дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).
        Отже, висновок у справі, що розглядається, предметом якої є рішення сільради про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, про те, що відповідач при його винесенні не здійснював владні управлінські функції, ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права, оскільки в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
        Постанова Верховний Суд України від 19 січня 2016 року №21-3690а15 55476515
        Обчислення нормативної грошової оцінка земельної ділянки Порядок оцінки земель регламентує механізм нормативної грошової оцінки земельних ділянок сільськогосподарського призначення та населених пунктів. Віднесення земель до певних категорій за функціональним використанням залежить від виду економічної діяльності.
        Коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки 0,5 застосовується до земель оздоровчого та рекреаційного призначення, за винятком земель підприємств, що здійснюють діяльність у сфері відпочинку та розваг.
        Функціонування бази відпочинку та використання її в комерційних цілях унеможливлює застосування до орендованої земельної ділянки коефіцієнта 0,5.
        Постанова Верховний Суд України від 26 жовтня 2016 року №21-6403а15 62849019
    • 6.3.державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки)
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Плата за реєстрацію державних актів на землю За змістом частини четвертої статті 29 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за реєстрацію державних актів та пов’язані з нею послуги не повинна стягуватися з громадян, яким земельні ділянки передані безоплатно у власність відповідно до статті 121 Земельного кодексу України. Постанова Верховний Суд України 04.07.2011 17914403
        Здійснення реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна на підставі договору іпотеки Договір іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, може бути правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна, незалежно від того, укладений або змінений він до чи після набрання чинності Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI “Про запобігання впливу світової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва”, оскільки зазначений Закон не змінює встановлений раніше статтями 36, 37 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV “Про іпотеку” порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх. Постанова Верховний Суд України 10.10.2011 19130683
        Здійснення державної реєстрації переходу права власності Проведення поточної технічної інвентаризації нерухомого майна у разі реєстрації переходу права власності відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (у редакціях, чинних на час виникнення спірних відносин), є обов’язковим за умови встановлення обставин щодо змін у його технічному стані. У разі якщо сторони за умовами договору домовились не змінювати стан майна і не довели в суді протилежне, бюро технічної інвентаризації мало підстави для здійснення державної реєстрації переходу права власності на підставі договору іпотеки без проведення поточної технічної інвентаризації. Постанова Верховний Суд України 23.10.2012 27595023
        Перехід права власності на земельну ділянку у разі відчуження житлового будинку, будівлі або споруди До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. У випадку, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, при цьому документом, який посвідчує право на землю, є відповідні документи, які видавалися при її наданні. Постанова Верховний Суд України 06.11.2012 28332540
        Забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків На час проведення приватизації Державного підприємства «Львівський меблевий комбінат» (1993 рік) гуртожитки не відносилися до об’єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних рад. Отже, дії відділення Фонду державного майна України щодо оцінки цілісного майнового комплексу та затвердження плану приватизації, згідно з якими до його складу було включено гуртожиток, відповідали вимогам чинного на час виникнення спірних відносин законодавства. Постанова Верховний Суд України 01.10.2013 34634272
        Строки звернення до адміністративного суду Аналіз частин другої і третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів») дає підстави для висновку, що ці норми права застосовуються до публічно-правових відносин, оскільки право на застосування встановлених іншими законами строків, відмінних від визначених у частині другій статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, стосується звернень до суб’єкта владних повноважень, а передбачене частиною третьою цієї статті таке ж право стосується публічної служби, тобто також публічно-правових відносин. Наслідки спливу позовної давності, визначені статтею 267 Цивільного кодексу України, на публічно-правові відносини не поширюються. Постанова Верховний Суд України 15.10.2013 36171760
        Момент укладення договору оренди землі та наслідки відкликання підпису з укладеного договору Своє волевиявлення на укладення договору учасник (сторона) правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору. Тому, звернення однієї зі сторін договору до державного реєстратора з заявою про відкликання свого підпису в договорі оренди земельної ділянки або вимогою не проводити реєстрацію договору, поданого іншою стороною, не було підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди земельної ділянки. Постанова ВСУ від 14.01.2014 року № 21-403а13 37520336
        Перелік робіт із землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності на землю та їх вартість Види робіт із землеустрою – обстежувальні, вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою. Оскільки Законом № 2375-IV встановлено граничну вартість робіт (до п’яти неоподаткованих мінімуми доходів громадян) не на конкретний вид документації із землеустрою, а на всі роботи із землеустрою, які необхідні для складання державного акта, то плата за виконання робіт обстежувальних, топографо-геодезичних, картографічних, з виготовлення плану земельної ділянки, складеного за результатами кадастрової зйомки, а також кадастрового плану земельної ділянки відповідно до цього Закону не може стягуватись понад визначену граничну вартість, а отже, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, є законним і ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Постанова від 4 листопада 2014 року № 21-283а14 41603043
        Зміна виду використання земельної ділянки Законодавець згідно з підпунктом «б» пункту 15 Перехідних положень ЗК запровадив мораторій на купівлю-продаж та інші способи відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності юридичних осіб та громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства та власникам земельних часток (паїв). Наведене обмеження не поширюється на право приватної власності на земельні ділянки іншого призначення (виду використання), які перебувають у власності громадян та юридичних осіб (садівництва тощо). Постанова від 8 квітня 2014 року № 21-371а13 38963209
        Рішення державного реєстратора про реєстрацію вже зареєстрованих за іншою особою речових прав (права оренди земельної ділянки) є незаконним, оскільки Закон не допускає подвійної реєстрації прав. Державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов’язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації. Факт чинності попередніх договорів унеможливлює здійснення державної реєстрації договорів оренди землі, укладених між їх власниками та ТОВ «Агрофірма «Ободівська» у 2014 році, до закінчення строку дії попередніх договорів. Постанова від 29 вересня 2015 року № 21-760а15
        Державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав тільки у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень На момент прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності від 29 жовтня 2013 року на спірну квартиру за ТОВ «ІК «Укркапітал» право власності на останню вже було зареєстроване за ОСОБА_1, рішення суду, яким би було скасовано саму державну реєстрацію права власності відсутнє, тобто не було скасовано рішення про таку реєстрацію, а отже, Держреєстратор фактично прийняла рішення про скасування державної реєстрації прав без наявності обов’язково необхідного рішення суду, чим порушила статтю 26 Закону № 1952-ІV та пункт 41 Порядку ведення Державного реєстру, відповідно до яких державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав тільки у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Постанова Верховного Суду України від 27 жовтня 2015 року № 21-1501а15 53575011
        Суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов’язуючи його приймати конкретне рішення. Орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов’язуючи його приймати такі рішення. Постанова від 11 листопада 2015 року № 21-2958а15 54004951
        Компетенція органу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами.
        Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об’єднань у діяльність державного реєстратора, пов’язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (абзац 2 частини 4 вказаної статті).
        До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов’язуючи його приймати такі рішення.
        Постанова Верховний Суд України від 11 листопада 2015 року №21-2958а15 54004951
        Підсудність спорів про визнання незаконним та скасування рішення суб’єкта владних повноважень Спір про визнання незаконним та скасування рішення суб’єкта владних повноважень, згідно з яким, вирішено питання щодо права власності на житловий будинок, має розглядатися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. Постанова Верховний Суд України від 29 березня 2016 року №21-5430а15 57369768
        Правонаступництво у виконавчому провадженні Органи державної реєстрації прав є правонаступниками реєстраторів бюро технічної інвентаризації у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, і, відповідно, є правонаступниками сторони виконавчого провадження щодо виконання рішення суду. Отже, керуючись положеннями статті 264 КАСУ, суд має замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником. Постанова Верховний Суд України від 19 квітня 2016 року №21-3795а15 57463770
        Юрисдикція судів у справах про оскарження рішень державного реєстратора щодо реєстрації права власності на нерухоме майно Якщо у спорі про оскарження рішень щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно спірні правовідносини пов’язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, то спір не є публічно-правовим, оскільки випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК. Постанова Верховний Суд України від 14 червня 2016 року №21-41а16 59205451
        Підсудність спорів щодо права власності на об’єкти нерухомості Спір, предметом якого є право управління майном та право власності на нього, не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції (адміністративної справи), наведене в пункті 1 частини першої статті 3 КАС України. Компетенція адміністративних судів, установлена статтею 17 КАС України, на цей спір не поширюється. Отже, спір щодо права власності на об’єкти нерухомості не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а існує спір про право, що виключає розгляд справи в цій частині позовних вимог у порядку адміністративного судочинства. Постанова Верховний Суд України від 20 вересня 2017 року №21-3504а16 69389560
  • 7.Справи зі спорів з приводу охорони навколишнього природного середовища, зокрема зі спорів щодо:
    • 7.1.забезпечення екологічної безпеки, у тому числі при використанні природних ресурсів; екологічної безпеки поводження з відходами
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Роз’яснення судового рішення Відповідно до частин першої, другої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз’яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Подання заяви про роз’яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.
        За змістом наведених норм роз’ясненню підлягає судове рішення, яким спір вирішено по суті позовних вимог, і здійснити таке роз’яснення вправі суд, який це рішення ухвалив.
        Ухвала Верховний Суд України від 15 червня 2016 року №21-2984а15 58789032
    • 7.2.особливої охорони природних територій та об’єктів, визначених законом
    • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
      Припинення права користування надрами Порядком надання у 2007 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2007 року № 480, визначена процедура надання таких дозволів у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. Пунктом 19 цього Порядку однією з підстав анулювання дозволу визначено невикористання суб’єктом господарської діяльності ділянки надр без поважних причин протягом двох років з початку дії спеціального дозволу. Згідно з частиною третьою статті 26 Кодексу України про надра вказаний нормативний акт може визначати додаткові підстави для припинення користування надрами, але він не може змінювати встановлене Кодексом правило, відповідно до якого, у разі незгоди користувачів з припиненням права на користування надрами за неналежне користування ними припинення такого права здійснюється у судовому порядку. Постанова Верховний Суд України 19.09.2011 19130688
      Повідомлення висновків екологічної експертизи Висновки екологічної експертизи мають повідомлятись у вигляді інформації, зміст якої визначений статтею 43 Закону України від 9 лютого 1995 року № 45/95-ВР "Про екологічну експертизу" через засоби масової інформації, діяльність яких врегульована чинним законодавством. Постанова Верховний Суд України 19.11.2013 35985756
  • 8.Справи зі спорів з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема зі спорів щодо:
    • 8.1.реалізації податкового контролю
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Повноваження органів державної податкової служби Органи державної податкової служби відповідно до пункту 17 частини першої статті 11 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» мають право звертатися до суду з позовною заявою про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності (предмет позову розширеному тлумаченню не підлягає) виключно у випадках, прямо передбачених законом, з метою виконання покладених на них завдань і функцій. Постанова Верховний Суд України 16.10.2012 27226048
        Обмеження щодо продажу пива (крім безалкогольного),алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів Частиною четвертою статті 153 Закону України від 19 грудня 1995 року “Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” продавця наділено правом отримати у покупця, який купує пиво (крім безалкогольного), алкогольні, слабоалкогольні напої, вина столові або тютюнові вироби, документи, які підтверджують вік такого покупця, а отже, ця вимога має спонукати суб’єкта господарювання дотримуватися відповідного рівня обачності, який би унеможливлював порушення чітко визначеної заборони продавати неповнолітній особі зазначену продукцію. Відсутність у продавця сумніву щодо віку покупця та продаж у зв’язку з цим забороненого товару неповнолітній особі не може бути підставою звільнення суб’єкта господарювання від відповідальності. Постанова Верховний Суд України 26.03.2013 30900173
        Кошти які внесені до статутного фонду юридичної особи відносяться до складу витрат. здійснення платником податку грошового внеску до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю як прямої інвестиції в обмін на корпоративні права є операцією купівлі-продажу корпоративних прав у емітента і цей платник податку є покупцем корпоративних прав. Грошові кошти, які внесені до статутного фонду товариств з обмеженою відповідальністю як пряма фінансова інвестиція відповідно до вимог підпунктів 7.6.1 та 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР, відносяться до складу витрат з операцій з придбання корпоративних прав, відмінних від акцій, та відображаються в окремому податковому обліку відповідно до пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР. (можлива аналогія із нормами Податкового кодексу України). Постанова від 11 лютого 2014 року № 21-212а13 37740255
        Суб’єкт господарювання зобов’язаний роздруковувати Z звіт щоденно до 24 год.00 хв. Суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, мають своєчасно та в повній мірі оприбутковувати усю готівку, що надходить до кас, та щоденно, тобто кожного робочого дня по закінченні зміни, але не пізніше 24 години цього ж дня, друкувати на РРО фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в КОРО. У разі недотримання суб’єктом господарювання при здійсненні діяльності пункту 9 статті 3 Закону № 265/95-ВР та підпункту 2.6 глави 2 Положення до нього за рішенням відповідних органів застосовуються штрафні (фінансові) санкції згідно з вимогами пункту 4 статті 17 Закону № 265/95-ВР та абзацу третього частини першої статті 1 Указу № 436/95 відповідно. Постанова від 13 березня 2014 року № 21-5а14 38173499
        Строки застосування санкцій за порушення порядку оприбуткування готівки, які мали місце до 01.01.2011 року передбачені ст. 250 ГК України. За своєю суттю передбачена статтею 1 Указу № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» фінансова санкція є адміністративно-господарською санкцією, а тому її застосування регулюється нормами глави 27 ГК. При виявленні факту вчинення суб’єктом господарювання порушення норм з регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки) податковий орган, приймаючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, встановлених частиною першою статті 250 ГК. Закінчення будь-якого зі встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій. Постанова від 4 листопада 2014 року № 21-466а14 41602314
        Сплата загальнообов’язкових платежів при ввезені автомобіля на митну територію України як внеску іноземного інвестора до статутного фонду. Вимоги пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 2134-ІІІ щодо сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України, що був попередньо ввезений в Україну без сплати відповідних податків та зборів як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства, поширюються на підприємства з іноземними інвестиціями у разі передачі такого автомобіля у володіння або (та) у користування Постанова від 18 вересня 2014 року № 21-317а14 41019613
        Ведення обліку товарів за місцем їх реалізації чи зберігання Фінансова санкція, встановлена статтею 21 зазначеного Закону, може бути застосована до юридичної особи лише у тому випадку, коли ця особа не веде обліку товарів або веде його з порушенням порядку, визначеного Положенням (стандартом) 9. Сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом накладних за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону № 996-ХІV та Положення (стандарту) 9, не є підставою для застосування до юридичної особи фінансової санкції, передбаченої статтею 21 Закону № 265/95-ВР. Постанова від 20 січня 2015 року № 21-275а14 42685790
        Наслідки порушення процедури проведення перевірки. Дотримання вимог п.п. 78.1.1. ПК України при призначенні перевірки Аналізованими нормами ст.ст. 78, 79 ПК, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Постанова від 27 січня 2015 року № 21-425а14 43075087
        До оподатковуваних операцій, відносяться операції, які здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку (діяльності з метою отримання прибутку). У зв’язку з веденням господарської діяльності платником податку здійснюються операції, кінцевим результатом яких є отримання прибутку, але здійснюються вони на його власний ризик. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що при здійсненні платником податку господарської діяльності можливі збиткові операції. Віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість. Постанова від 9 червня 2015 року № 21-289а15
        Сплата податкових зобов’язань учасником договору про спільну діяльність. Згідно з умовами договору про спільну діяльність можливість уповноважувати одного із учасників такого договору вести податковий облік, у тому числі сплачувати податкові зобов’язання, які виникають у результаті здійснення спільної діяльності та включати відповідні витрати до валових у разі, якщо така особа є платником податку, а не за наявності в неї спеціального дозволу на користування надрами. Постанова від 16 червня 2015 року № 21-39а15 46078566
        Якщо строк подання декларації припадає на вихідний день, то строк сплати зобов’язання слід відраховувати із наступного за ним операційного дня. Оскільки останній день строку подання Товариством податкової декларації, передбачений підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК, припав на вихідний день (20 жовтня 2012 року – субота), граничним строком подання такої декларації є операційний (банківський) день, що настає за вихідним днем – 22 жовтня 2012 року (понеділок), і саме від цієї дати розпочинається відлік десятиденного строку сплати узгодженого зобов’язання відповідним платником. Постанова від 9 червня 2015 року № 21-18а15 46047496
        Сплата податкового зобов’язання у визначений строк на помилковий рахунок не є передбаченим ст.126 ПК порушенням. Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов’язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов’язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК. Постанова від 16 червня 2015 року № 21-377а15 45985213
        Виручкою від реалізації товарів (послуг) є усі кошти, що надходять на рахунок підприємця. До обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку – фізичної особи у звітному податковому періоді. Та обставина, що частина коштів, отриманих на рахунок ФОП підлягала перерахуванню третім особам на виконання договорів транспортного експедирування, не є підставою для невизнання її виручкою від надання послуг. Постанова від 2 червня 2015 року № 21-516а15
        Оскарження дії органів ДФС по внесенню до Інтегрованої системи змін показників податкової звітності суб’єктів господарювання. Дії контролюючого органу щодо внесення до Інтегрованої системи змін показників податкової звітності суб’єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов’язань на підставі акта перевірки без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю. Постанова Верховного Суду України від 3 листопада 2015 року № 21-99а15 54005073
        Дії контролюючого органу щодо внесення до ІС «Податковий блок» змін показників податкової звітності на підставі акта перевірки без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків, а тому підстави для визнання їх протиправними відсутні. Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов’язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, урегульовано ПК. Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів. Інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Дії контролюючого органу щодо внесення до ІС «Податковий блок» змін показників податкової звітності суб’єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов’язань на підставі акта перевірки без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю. (див. справа № 21-99а15, № 21-3133а15, № 21-3039а15, № 21-5231а15, № 21-5180а15) Постанова від 22 грудня 2015 року № 21-3638а15
        Несплата узгодженої суми грошового зобов’язання має місце лише у випадку повної бездіяльності платника податку, а не у випадку сплати зобов’язання на помилковий рахунок. Для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов’язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 ПК, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов’язання до державного бюджету. Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов’язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов’язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК. Постанова від 2 грудня 2015 року № 21-3920а15
        У випадку надмірної сплати платником податкових зобов’язань, вимога про стягнення таких сум із бюджету не є належним способом захисту. Вимога позивача в частині стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених сум податкових зобов’язань не є правильним способом захисту прав платника податків. У цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов’язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов’язків щодо надання органу казначейства висновку про повернення відповідних сум коштів із відповідного бюджету. Постанова від 2 грудня 2015 року № 21-3920а15
    • 8.2.погашення податкового боргу, у тому числі:
      • 8.2.1.передачі майна у податкову заставу
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Порядок узгодження операцій з активами платника податків, які перебувають у податковій заставі Операції з активами платника податків, які перебувають у податковій заставі та згідно з підпунктом 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на час виникнення спірних відносин) потребують письмового узгодження з податковим органом, узгоджуються з податковим керуючим шляхом подання запиту з відповідним роз’ясненням. Постанова Верховний Суд України 18.12.2012 28332538
          Право на податкову заставу Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених ПК України, а також іншими законодавчими актами (пункт 87.2 статті 87 ПК). За правилами пункту 89.2 статті 89 ПК України право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. При цьому відповідно до пункту 89.5 статті 89 ПК України у разі якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша від суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі. З урахуванням положень статті 89 ПК України варто зазначити, аби платнику податку реалізувати своє право на податкову заставу, майно має бути наявним, перебувати у його власності, а балансова вартість такого майна повинна відповідати сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, за яких майно не може бути використане як джерело погашення податкового боргу платника податків, передбачених пунктом 87.3 статті 87 ПК України. Постанова Верховний Суд України від 24 жовтня 2017 року №21-553а17 70357409
      • 8.2.2.застосування адміністративного арешту майна
      • 8.2.3.стягнення податкового боргу
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Звернення стягнення на активи платника податків Системний аналіз підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на час виникнення спірних відносин) у їх взаємозв’язку з приписами статті 10 цього Закону слід тлумачити таким чином, що звернення стягнення на активи платника податків за рішенням податкового органу можливе у випадку, коли платник податку проти цього не заперечує, зокрема, коли він (для державних і комунальних підприємств за узгодженням з органом, уповноваженим управляти його майном) самостійно визначає склад і черговість продажу своїх активів виходячи з принципів збереження цілісності майнового комплексу, що забезпечує ведення його основної виробничої діяльності, та повного погашення суми податкового боргу шляхом їх опису в акті опису активів, самостійно виділених платником податків для продажу. В іншому випадку діють імперативні приписи підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на час виникнення спірних відносин), відповідно до якої примусове стягнення активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу здійснюється виключно за рішенням суду. Постанова Верховний Суд України 03.10.2011 22204807
    • 8.3.адміністрування окремих податків, зборів, платежів, у тому числі:
      • 8.3.1.податку на прибуток підприємств
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов’язаннями Включення підприємством до складу валових витрат суму відсотків за користування кредитними коштами передбачено підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” Постанова Верховний Суд України 28.02.2011 14405498
          Оподаткування операцій з цінними паперами та деривативами Віднесення до складу витрат на придбання векселів в окремому “ціннопаперовому” обліку вартості векселів, емітованих покупцями цінних паперів та інших товарів у платника податку – позивача, якими здійснено розрахунок за поставлені цінні папери та інші товари, ґрунтується на законі (підпункт 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, чинного на час виникнення спірних відносин) та позиції Державної податкової адміністрації України, викладеній, зокрема, в її листі від 19 березня 2008 року № 2466/6/15-0216, а також у пункті 2.3 Методичних рекомендацій щодо здійснення перевірок суб’єктів господарювання, які використовують цінні папери у фінансово-господарській діяльності, та порядку документування виявлених порушень податкового законодавства, викладених у додатку до листа ДПА від 23 червня 2006 року № 11927/7/23-1017. Аналіз положень підпунктів 7.6.1, 7.6.3 та 7.6.4 пункту 7.6. статті 7 зазначено Закону дає підстави вважати, що формування витрат на придбання цінних паперів не пов’язується з фактом їх наступного продажу (моментом продажу). Постанова Верховний Суд України 11.04.2011 15166349
          Визначення доходу з операцій з надання нерезидентами послуг із переробки вантажів Визначаючи дохід за наслідками операцій з надання нерезидентами, які не є платниками податку на прибуток, послуг із переробки вантажів, позивач, який у договірних відносинах з нерезидентами виступав портом та відповідно до свого статусу здійснював види діяльності, передбачені для порту, мав керуватися підпунктом 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, тобто виходити із договірних цін, які не можуть бути меншими за звичайні ціни на такі роботи і послуги, якими згідно з підпунктом 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 цього Закону є ціни, встановлені Збірником тарифів на комплекс робіт, пов’язаних із обробленням вантажів у портах України, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 31 жовтня 1995 року №392, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 грудня 1995 року за № 476/1012. Постанова Верховний Суд України 20.06.2011 16938290
          Віднесення до валових витрат суми відсотків, сплаченої за користування кредитними коштами Відсотки за користування кредитними коштами, витраченими на придбання цінних паперів, не є витратами у розумінні підпункту 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (чинного на час виникнення спірних відносин), зі змісту якого вбачається, що під витратами слід розуміти суму коштів, сплачену продавцю цінних паперів, або розмір заборгованості перед ним, в рахунок якої отримано цінні папери. Згідно з підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку. З огляду на викладене є правомірним віднесення до валових витрат суми відсотків, сплаченої за користування кредитними коштами, витраченими на купівлю цінних паперів. Постанова Верховний Суд України 04.07.2011 17914397
          Підстави для зменшення валового доходу від страхової діяльності філії страхової компанії Оскільки редакція підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, чинна до 30 липня 2004 року, передбачала зменшення оподатковуваного доходу на суму страхових платежів, сплачених страховиком за договорами перестрахування з нерезидентом, то зменшення філією в період дії цієї норми свого валового доходу від страхової діяльності внаслідок перерахування платежів головному офісу страхової компанії для здійснення нею перестрахування за укладеними у філії договорами з нерезидентами, є правомірним. Постанова Верховний Суд України 03.10.2011 19130697
          Розрахунок звичайної ціни продажу об’єктів нерухомості Аналіз підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) дає підстави вважати, що доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі продажу укладається між платником податку і пов’язаною особою. Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 зазначеного Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна – це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг). Обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених названим Законом, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін. Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов’язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган. Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості Постанова Верховний Суд України 07.11.2011 20014538
          Включення витрат від здійснення бартерних операцій до складу валових Операція з придбання товарів, за які покупець розрахувався векселями, емітованими третіми особами, є бартерною, а відтак підпадає під регулювання статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, чинного на час виникнення спірних відносин. Згідно з підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 згаданої вище статті доходи та витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижчої за звичайні ціни. Доходи, а також суми витрат від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону, включаються до складу доходу та валових витрат (підпункти 5.2.9 пункту 5.2 статті 5 та 4.1.3 пункту 4.1 статті 4 названого Закону). Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості Постанова Верховний Суд України 14.11.2011 20014566
          Визначення зобов’язання зі сплати частини прибутку (доходу) до Державного бюджету України Під час визначення державному підприємству зобов’язання зі сплати частини прибутку (доходу) до Державного бюджету України за період з 1 квітня 2005 року по 31 грудня 2006 року контролюючим органом правильно було надано перевагу положенням Законів України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та 20 грудня 2005 року № 3235-IV “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, а не положенням Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII “Про систему оподаткування” та Бюджетного кодексу України (чинних на час виникнення спірних відносин), які щодо спірних відносин є загальними, крім того, прийнятими раніше в часі, ніж закони про державний бюджет на 2005, 2006 роки, що теж надає їм перевагу при вирішенні судами питання, нормою якого закону слід керуватися під час розгляду справи. Постанова Верховний Суд України 03.10.2011 19130705
          Включення до валових доходів сум кредиторської заборгованості У податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, позивач повинен включити до валових доходів суми кредиторської заборгованості, щодо якої закінчився термін позовної давності. Що стосується обов’язку позивача зменшити валові витрати, то чинне законодавство України не містить застережень щодо обов’язку платника податку за наведених обставин здійснювати будь-яке коригування у бік зменшення валових витрат. Постанова Верховний Суд України 17.10.2011 19848640
          Визначення об’єкта оподаткування Кошти, отримані товариством від учасників як додаткові внески, до моменту здійснення державної реєстрації змін до установчого документу (статуту), в якому саме і містяться відомості щодо розміру та порядку внесення вкладів до статутного фонду, не можуть бути визнані прямою інвестицією в емітовані таким товариством корпоративні права в розумінні абзацу другого підпункту 1.28.2 пункту 1.28 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки такі права не можуть виникнути до набрання ними чинності. Постанова Верховний Суд України 21.02.2012 22204846
          Віднесення витрат до валових Щодо будь-яких витрат, пов’язаних із поліпшенням основних фондів, у сумі, яка не перевищує відповідної відсоткової суми сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду, платник податку може прийняти одне з двох рішень: або амортизувати зазначені витрати, або віднести їх до валових. При віднесенні цих витрат до валових платник податку не збільшує сукупну балансову вартість усіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду в межах встановленого Законом України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» ліміту. Постанова Верховний Суд України 20.03.2012 24528488
          Включення витрат до валових Правомірність включення публічним акціонерним товариством до валових витрат сум страхового резерву визначається передусім наявністю підстав для цього, передбачених підпунктом 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», а не відповідністю розміру створеного страхового резерву вимогам підпункту 12.2.3 пункту 12.2 цієї статті. Постанова Верховний Суд України 08.05.2012 24976410
          Звільнення від сплати податку на прибуток Пунктами 28, 29 статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено виключну компетенцію міських рад щодо прийняття рішень про надання пільг по місцевих податках і зборах, встановлення для підприємств комунальної власності відповідних територіальних громад розміру частки прибутку, що підлягає зарахуванню до місцевого бюджету. А статтею 25 цього Закону передбачено, що місцеві ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією, цим та іншими законами до їх відання. Надання органам місцевого самоврядування повноважень щодо розпорядження часткою прибутку окремих підприємств, яка зараховується до місцевого бюджету, не дає їм права встановлювати пільги з податку на прибуток, приймати рішення щодо розміру сум цього податку, що мають зараховуватися до бюджетів. Частиною третьою статті 1 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII “Про систему оподаткування” встановлено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) і пільг щодо оподаткування не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування. Згідно зі статтею 15 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об’єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону. Віднесення податку на прибуток в окремий період до джерел поповнення місцевого бюджету не породжує у його розпорядника права звільнення від сплати цього податку, оскільки такий податок є загальнодержавним. Постанова Верховний Суд України 14.11.2011 20533647
          Оподаткування операцій з цінними паперами та деривативами Визнання векселедавця банкрутом не впливає на правомірність віднесення покупцем вартості придбання простого векселя до витрат від операцій з цінними паперами у звітному податковому періоді, якщо на момент придбання векселя та формування витрат відповідно до пункту 7.6 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) векселедавець не набув зазначеного статусу. Постанова Верховний Суд України 09.10.2012 27362808
          Визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб Проценти, сплачені позивачем за кредитними договорами резиденту Латвійської Республіки, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення статті 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно (ратифікована Україною 12 липня 1996 року згідно із Законом № 331/96-ВР та набула чинності для України 21 листопада 1996 року) не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному у статті 2 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Постанова Верховний Суд України 30.10.2012 27996301
          Віднесення витрат до валових Надання банком своїм філіям – платникам податку, які не є юридичними особами і не здійснюють самостійної господарської діяльності, вільних грошових коштів у користування на визначений строк та під процент не призводить до встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків цього банку – юридичної особи, тому такий перерозподіл грошових ресурсів, що відбувається у межах однієї юридичної особи, не можна вважати кредитним зобов’язанням, а отже відсотки, сплачені філією головному банку, не можна віднести до валових витрат на підставі підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (втратив чинність). Постанова Верховний Суд України 26.03.2013 30604020
          Оподаткування прибутку структурного підрозділу залізниці Аналіз положень Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (втратив чинність) дає підстави вважати, що визначення в питанні суб'єкта (платника) податку закон пов'язує з отриманням прибутку від господарської чи не від господарської діяльності та організаційної визначеності самого управління залізниці. Відповідно, закон не пов'язує вирішення цього питання з терміном "основна" діяльність залізничного транспорту. Постанова Верховний Суд України 16.04.2013 31073031
          Склад витрат та порядок їх визнання При визначенні витрат, пов’язаних із продажем товарів, виконанням робіт та наданням послуг пов’язаним особам, необхідно враховувати всі витрати, понесені платником податку на формування собівартості об’єктів поставки, та інші пов’язані з цим витрати у повному обсязі. Ці витрати у сукупності не можуть перевищувати доходи отримані від пов’язаної особи як компенсація вартості відповідних товарів, робіт та послуг. Отже, Податковий кодекс України виключає можливість врахування у податковому обліку збитків, які утворюються в операціях з пов’язаними особами. Ухвала Вищий адміністративний суд України 04.09.2013 33521197
          Включення у дохід кошторисного прибутку від виконання підрядних робіт неприбутковою організацією Управління водного господарства як неприбуткова організація мало право надавати платні послуги з виконання робіт з метою ліквідації підтоплення окремих сіл та включати у дохід кошторисний прибуток від виконання підрядних робіт. Контрольно-ревізійне управління пред’являючи, серед вимог про усунення порушень фінансової дисципліни, вимогу щодо стягнення одержаного кошторисного прибутку і відрядних витрат, перевищило свої повноваження та діяло не у спосіб, передбачений законодавством. Постанова Верховний Суд України 12.11.2013 35794466
          Граничні строки проведення камеральних перевірок Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів з питань проведення камеральних перевірок, урегульовані Податковим кодексом України. Так, розділ ІІІ «Податок на прибуток підприємств» цього Кодексу, який визначає право податкового органу на проведення камеральних перевірок з питань адміністрування податку на прибуток, не містить граничних строків проведення таких перевірок. У свою чергу, таке обмеження випливає з положень статті 102 ПК зі строком у 1095 днів. Постанова Верховний Суд України від 09 лютого 2016 року №21-4341а15 56280397
          Формування податкового кредиту Первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена постановою суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг. Постанова Верховний Суд України від 29 березня 2016 року №21-5315а15 57345862
          Об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств Обов’язковою умовою допустимості визнання валових витрат такими, на суму яких може бути зменшений валовий дохід звітного періоду при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток (пункт 3.1 статті 3 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»), є їх здійснення виключно у зв’язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), охороною праці, тобто для цілей ведення регулярної, постійної господарської діяльності, безпосереднього та суттєвого отримання відповідним підприємством доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Постанова Верховний Суд України від 26 вересня 2017 року №21-1235а16 69649845
      • 8.3.2.податку з доходів фізичних осіб
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування Оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування, врегульованих, зокрема, Законом України від 22 травня 2003 року № 889-IV “Про податок з доходів фізичних осіб” (чинного на час виникнення спірних відносин) з урахуванням загальних принципів оподаткування, закріплених Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII “Про систему оподаткування” (чинним на час виникнення спірних відносин), якими встановлювалися засади податкових відносин в Україні Постанова Верховний Суд України 11.04.2011 15166347
          Визначення податкового агента З огляду на положення підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 та пункту 12.3 статті 12 Закону України від 22 травня 2005 року № 889-IV “Про податок з доходів фізичних осіб” ломбард є податковим агентом, оскільки саме за його посередництвом продається майно боржника, саме він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах цього Закону. Постанова Верховний Суд України 30.05.2011 16938291
          Сплата податку з доходів фізичних осіб учасниками бойових дій З 1 січня 2004 року порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулюється Законом України від 22 травня 2003 року № 889-ІV “Про податок з доходів фізичних осіб”, згідно з яким особи, які є учасниками бойових дій не під час Другої світової війни, в тому числі зазначені у статтях 4, 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, не належать до окремої пільгової категорії і мають право на застосування загальної податкової соціальної пільги при додержанні установленого рівня заробітної плати. Постанова Верховний Суд України 04.07.2011 17914394
          Визначення об’єкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб Оскільки об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб, які отримують доходи у вигляді заробітної плати, є сума такої заробітної плати, зменшена на суму зборів до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, то і до їхнього загального річного оподаткованого доходу (що дорівнює сумі загальних місячних оподаткованих доходів) при визначенні об’єкта оподаткування суми цих зборів і внесків не включаються Постанова Верховного Суду України 10.04.2012 24068100
          Утримання податку з доходів фізичних осіб при нарахуванні грошової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років Положення статей 3, 4 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» є спеціальними у застосуванні до відносин щодо утримання податку з доходів фізичних осіб при нарахуванні грошової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років порівняно з частиною п'ятнадцятою статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», оскільки на час їх виникнення саме Законом України від 22 травня 2003 року № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» визначалися правила оподаткування будь-яких доходів фізичних осіб України, в тому числі і прокурорів та слідчих прокуратури. Постанова Верховний Суд України 03.07.2012 25391354
          Визначення податкового агента Біржа не є податковим агентом при засвідченні договорів купівлі-продажу рухомого майна, і, відповідно, підстав для покладення на біржу як на податкового агента відповідальності за порушення вимог Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) немає. Постанова Верховний Суд України 16.10.2012 27362809
          Оподатковування доходу, отриманого платником податку від продажу інвестиційних активів За змістом Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (втратив чинність) від оподаткування звільняється лише дохід від продажу інвестиційних активів, які припадають на частку в статутному фонді емітента, яка сформована за рахунок приватизаційних майнових сертифікатів. При цьому вартісне збільшення інвестиційного активу (пакету акцій чи майнового паю) платника податку в майбутньому в результаті юридичних фактів, які не змінюють пропорцію його персонального паю до статутного фонду (загальної вартості майнового паю) емітента, не має впливати на співвідношення пільгової частки такого платника, дохід від продажу якої не включається до складу загального річного оподатковуваного доходу, та частки, дохід від продажу якої включається до оподатковуваного доходу з його зменшенням на вартість витрат на придбання такої частки. Постанова Верховний Суд України 26.03.2013 30900184
          Оподатковування доходу, отриманого платником податку від продажу інвестиційних активів Уживання у підпункті 4.3.18 пункту 4.3 статті 4 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV “Про податок з доходів фізичних осіб” терміна “приватизаційні сертифікати” у множині в сукупності з тим, що термін “платник податку” вживається в однині, дає підстави стверджувати, що передбачена цим Законом пільга поширюється і на оподаткування доходу, одержаного в результаті продажу паю еквівалентного частці, яка приходиться і на приватизаційний майновий сертифікат неповнолітньої дитини. Постанова Верховний Суд України 26.03.2013 30900184
          Оподатковування доходу, отриманого платником податку від продажу інвестиційних активів За змістом Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (втратив силу) платникам податків всіх форм власності надано право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів. Частка доходу, яка не включається до оподатковуваного доходу від продажу паю, складається, зокрема, з вартості приватизаційних майнових сертифікатів, збільшеної за рахунок індексації. Аналогічно, збільшення статутного фонду емітента на сукупну номінальну вартість нарахованих дивідендів збільшує вартість частки окремого платника. При цьому відбувається пропорційне збільшення обох часток – як тієї, дохід від продажу якої не входить до складу оподатковуваного доходу, так і тієї, вартість придбання якої є витратами платника та на суму яких має зменшуватися оподатковуваний дохід. Постанова Верховний Суд України 26.03.2013 30900184
          Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого оподаткування Готівкові гроші, отримані під звіт на виконання умов договору, не є виручкою від реалізації продукції у розумінні положень Указу Президента від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва». Обсяг виручки фізичної особи-підприємця, що є платником єдиного податку і здійснює свою діяльність як комерційний представник за договором доручення, складається лише із сум винагороди, яка у періоді, що перевірявся, не перевищила визначеного цим Указом граничного розміру. Постанова Верховний Суд України 13.06.2013 32213981
          Оподаткування доходу платником податків нерезидентом, що набув статусу податкового резидента України У разі набуття нерезидентом статусу податкового резидента України (отримання відповідної довідки) доходи, одержані ним від працедавця за виконання трудової функції (заробітна плата), оподатковуються у загальному порядку, встановленому Законом України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (втратив чинність), за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 цього Закону (15 відсотків). Якщо іноземець не виявив бажання підтвердити свій резидентський статус та не отримав довідки, яка є обов’язковою для підтвердження такого статусу, то його заробітна плата оподатковується за ставкою, вдвічі більшою за основну (30 відсотків). Постанова Верховний Суд України 10.09.2013 33890109
          Оподаткування грошової допомоги прокурорів Положення статей 3, 4 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) є спеціальними у застосуванні до оподаткування грошової допомоги, виплаченої у зв’язку з виходом на пенсію за вислугою років з органів прокуратури, порівняно з частиною п’ятнадцятою статті 501 Закону України від 05.11.1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру», оскільки на час їх виникнення саме Законом України від 22.05.2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначалися правила оподаткування будь-яких доходів фізичних осіб в Україні, в тому числі і прокурорів та слідчих прокуратури. Постанова Верховний Суд України 08.10.2013 34458384
          Податкова соціальна пільга Факт реєстрації особи суб’єктом підприємницької діяльності не може бути підставою для відмови в застосуванні податкової соціальної пільги, оскільки Законом України від 22 травня 2003 року №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено вимогу щодо обов’язкового отримання доходу від такої діяльності як підставу для неможливості застосування податкової соціальної пільги. Податкова соціальна пільга стосується не спеціального статусу суб’єкта, а наявності об’єкта оподаткування, визначеного пунктом 1.2 статті 1 Закону України від 22 травня 2003 року №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (втратив чинність). Постанова Верховний Суд України 19.11.2013 35794461
          Оподаткування доходів членів кредитних спілок у вигляді частки, отриманої з нерозподіленого доходу, що залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року Доходи членів кредитних спілок у вигляді частки, отриманої з нерозподіленого доходу, що залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, оподатковуються у загальному порядку, встановленому Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (втратив чинність) для доходів, що кінцево оподатковуються при їх виплаті, за ставкою, визначеною у пункті 7.1 статті 7 цього Закону. Постанова Верховний Суд України 22.10.2013 35794463
          Склад загального місячного доходу фізичних осіб Надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, включаються до складу заробітної плати і оподатковуються в її складі відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (втратив чинність) за ставкою, встановленою у пункті 7.1 статті 7 зазначеного Закону. Постанова Верховний Суд України 05.12.13 36475559
          Від оподаткування звільняється дохід від продажу інвестиційних активів Від оподаткування звільняється лише дохід від продажу інвестиційних активів, які припадають на частку в статутному фонді емітента, яка сформована за рахунок приватизаційних майнових сертифікатів. При цьому вартісне збільшення інвестиційного активу (пакета акцій чи майнового паю) платника податку в майбутньому в результаті юридичних фактів, які не змінюють пропорцію його персонального паю в статутному фонді (загальній вартості майнового паю) емітента, не має впливати на співвідношення пільгової частки такого платника, дохід від продажу якої не включається до складу загального річного оподатковуваного доходу, та частки, дохід від продажу якої включається до оподатковуваного доходу з його зменшенням на вартість витрат на придбання такої частки. Постанова ВСУ від 21.01.2014 р. № 21-461а13 37148350
          Оподаткування доходів членів кредитних спілок Доходи членів кредитних спілок у вигляді частки, отриманої з нерозподіленого доходу, що залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, оподатковуються у загальному порядку, встановленому Законом № 889 IV для доходів, що кінцево оподатковуються при їх виплаті, за ставкою, визначеною у пункті 7.1 статті 7 цього Закону. Постанова від 17 березня 2015 року № 21-624а14 43310868
          Сплата податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску мобілізованими працівниками Враховуючи ту обставину, що Кабінет Міністрів України в 2014 році не визначив порядку виплати компенсації підприємствам у межах середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України, ВСУ дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування і сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску мобілізованим працівникам, оскільки компенсаційні виплати з бюджету у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період звільнені від нарахування зазначених платежів. Постанова Верховний Суд України від 01 березня 2016 року №21-6126а15 56580887
          Оподаткування відсотків за кредитним договором Проценти, сплачені позивачем за кредитним договором резиденту Латвійської Республіки, можуть також оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення статті 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному у статті 2 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств». Постанова Верховний Суд України від 05 квітня 2016 року №21-438а15 57312197
      • 8.3.3.податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість)
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Дія реєстрації осіб як платників податку на додану вартість Поняття оподатковуваної поставки для застосування підпункту “ґ” пункту 9.8 статті 9 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” охоплює як операції з продажу товарів (послуг), так і операції з їх придбання. Постанова Верховний Суд України 23.05.2011 16571531
          Визначення осіб, які мають право на отримання бюджетного відшкодування За змістом підпункту “а” підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування незалежно від терміну його реєстрації як платника цього податку, якщо податковий кредит за звітний період сформований внаслідок придбання основних фондів. Постанова Верховний Суд України 20.06.2011 17316898
          Формування податкового кредиту За змістом підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) покупець не має права на формування податкового кредиту внаслідок продажу йому (при купівлі ним) товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об’єктом оподаткування згідно зі статтями 3 та 5 цього Закону. Таким чином, ця норма стосується формування податкового кредиту в податковому обліку покупця з тієї ж господарської операції, внаслідок якої у продавця не виникають податкові зобов’язання, і відповідно відсутнє джерело відшкодування податку на додану вартість покупцю. При цьому зі змісту цієї норми не вбачається обов’язку платника коригувати податковий кредит. Постанова Верховний Суд України 20.06.2011 16938285
          Статус сільськогосподарського товаровиробника Відповідно до пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” у сукупності зі статтею 1 Закону України від 18 січня 2001 року № 2238-ІІІ “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років”; підпунктом 2.15 статті 2 Закону України від 24 червня 2004 року № 1877-ІV “Про державну підтримку сільського господарства України” та підзаконними актами: розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 травня 1999 року № 391, нормами Державного класифікатора видів економічної діяльності, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 26 грудня 2005 року № 375, використання риболовецьким підприємством у виготовленні сільськогосподарської продукції виловленої морської риби як природних ресурсів загального користування не позбавляє таке підприємство статусу сільськогосподарського товаровиробника. Постанова Верховний Суд України 21.01.2011 14222238
          Відображення податкового кредиту сільськогосподарськими товаровиробниками Пунктом 11.29 статті 11 Закону України № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) не передбачено будь-яких винятків щодо формування податкового кредиту платників, яким запроваджено спеціальний порядок використання податку на додану вартість, у зв’язку з чим сума цього податку, сплачена сільськогосподарським товаровиробником у складі вартості обладнання, придбаного для використання у власній господарській діяльності, включається до податкового кредиту саме спеціальної декларації. Постанова Верховний Суд України 31.01.2011 21-78a10
          Формування податкового кредиту У разі коли товарність операцій з поставки контрагентом позивачу товару не оспорюється, а надані останнім документи є підставою для висновку про сплату ним сум податку в ціні придбання товару безпосередньому постачальнику товару, сума податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджена належним чином оформленими податковими накладними та сплачена, то ці обставини свідчать про правильне застосування підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). Постанова Верховний Суд України 31.01.2011 14222198
          Формування податкового кредиту Неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги. Постанова Верховний Суд України 21.01.2011 14367304
          Формування податкового кредиту За змістом підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту. Невиконання контрагентом свого зобов’язання зі сплати податку на додану вартість до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Постанова Верховний Суд України 31.01.2011 14222189
          Формування податкового кредиту Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні Постанова Верховний Суд України 13.01.2009 3060678
          Право на бюджетне відшкодування У разі невиконання контрагентом зобов’язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Постанова Верховний Суд України 11.12.2007 3402041
          Відповідальність за порушення порядку використання акумульованих коштів з податку на додану вартість Аналіз норм пункту 11.29 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”, Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками – платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) дає підстави для висновку, що в разі порушення порядку використання акумульованих коштів з податку на додану вартість державна податкова інспекція має право звернутися до суду з позовом до товаровиробника про стягнення зазначеної суми коштів. Застосування фінансових санкцій за нецільове використання акумульованих коштів з податку на додану вартість чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено. Постанова Верховний Суд України 04.07.2011 18194886
          Застосування штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати податку на додану вартість Згідно з пунктом 9.2 статті 9 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-IV “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” у разі погашення платником податку заборгованості (у тому числі шляхом застосування механізму взаєморозрахунків) на умовах, визначених цим Законом, та у складі, визначеному цією статтею, що підтверджена за встановленим порядком, накладення на платника податку штрафу в розмірі, передбаченому підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (втратив чинність), є помилковим, оскільки суперечить зазначеній спеціальній нормі Закону “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, яка виключає нарахування штрафних санкцій на суми такої заборгованості. Постанова Верховний Суд України 17.10.2011 19130723
          Формування податкового кредиту Понесені суб’єктом господарювання витрати з передпродажної підготовки в мережі роздрібної торгівлі (розвезення готової продукції роздрібним покупцям, розміщення готової продукції у роздрібній мережі) належать до валових витрат, оскільки вони пов’язані з його господарською діяльністю, а отже правомірно включені до складу його податкового кредиту. Постанова Верховний Суд України 24.10.2011 19310000
          Визначення періоду бюджетного відшкодування податку на додану вартість За змістом підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному, тому визначення суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, може здійснюватися за будь-який попередній податковий період, а не лише за період, який передував звітному. Постанова Верховний Суд України 10.10.2011 19130706
          Анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Норми пункту 1.1 статті 1, підпункту 3.1.1. пункту 3.1 статті 3 Закону України від З квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”, як і визначення понять поставки товарів та послуг, наведені у пункті 1.4 статті 1 цього Закону, не дають підстав для розмежування операцій з продажу та придбання товарів (послуг) при визначенні оподатковуваної поставки для застосування підпункту "ґ" пункту 9.8 статті 9 названого Закону, оскільки операція з поставки товарів та послуг, що є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, є двостороннім правочином, і для однієї сторони така операція є продажем, а для іншої – придбанням, у результаті чого у продавця виникає податкове зобов’язання, а у покупця – право на податковий кредит. Отже, поняття оподатковуваної поставки охоплює як операції з продажу товарів (послуг), так і операції з їх придбання. У випадку, коли товариство протягом дванадцяти послідовних податкових місяців здійснювало операції з придбання послуг, внаслідок яких у нього виникло право на податковий кредит, відображений в податкових деклараціях з податку на додану вартість, рішення податкової інспекції щодо анулювання реєстрації цього товариства як платника податку на додану вартість на підставі підпункту "ґ" пункту 9.8 статті 9 Закону України від З квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” у зв’язку з неподанням товариством протягом дванадцяти послідовних податкових місяців (з вересня 2007 року по серпень 2008 року) податкових декларацій з такого податку, що свідчить про відсутність оподатковуваних поставок, є неправомірними. Постанова Верховний Суд України 17.10.2011 19564797
          Формування податкового кредиту Якщо платник податку не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 3 липня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (втратив чинність), і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення, то він не має права включати до податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною. У випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані. Постанова Верховний Суд України 05.12.2011 20533650
          Формування податкового кредиту Оскільки замовник та підрядник не складали актів прийому виконаних за договором підряду робіт, відсутні будь-які інші первинні документи, які б свідчили про їх виконання, то включення замовником до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у зв’язку з передплатою робіт за договором підряду, є безпідставним, а оскаржуване рішення державної податкової інспекції, яким підприємству донараховано податкове зобов’язання з податку на додану вартість, – правомірним Постанова Верховний Суд України 14.11.2011 19564805
          Строк погашення У зв’язку з тим, що строк погашення податкового векселя визначається Законом України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а не Законом України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 останнього Закону, не підлягають застосуванню за порушення строків сплати сум податку на додану вартість, визначених у податкових векселях. Постанова Верховний Суд України 10.10.2011 19130711
          Формування податкового кредиту Наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту. Постанова Верховний Суд України 07.02.2012 22204834
          Погашення поставлених податкових векселів За змістом абзацу сьомого пункту 11.5 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року № 68/97-ВР «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підтвердження податковим органом суми бюджетного відшкодування є необхідним для кожного податкового векселя, а тому платник податку мав право погасити лише частину поставлених податкових векселів у відповідному звітному періоді, загальна сума яких не перевищувала підтвердженої податковим органом суми бюджетного відшкодування на час їх поставки. Постанова Верховний Суд України 14.02.2012 22547593
          Визначення граничного розміру виручки суб’єкта малого підприємництва. Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на :розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Тобто застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб’єкта малого підприємництва. Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку – фізичної особи у звітному податковому періоді. Та обставина, що частина коштів, отриманих на рахунок, підлягала перерахуванню третім особам на виконання договорів транспортного експедирування, не є підставою для невизнання її виручкою від надання послуг. Постанова Верховний Суд України 21.03.2012 22547548
          Формування податкового кредиту Віднесення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої за товар, який фактично не отриманий і вартість якого не віднесено до складу валових витрат, є безпідставним. Постанова Верховний Суд України 20.02.2012 22547588
          Формування податкового кредиту Покупець, сплативши продавцю податок на додану вартість за ставкою 20% з операцій, що не є об’єктом оподаткування згідно зі статтею 3 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спору) або звільняються від оподаткування на підставі статті 5 цього Закону, а також які оподатковуються за нульовою ставкою, не може включати суми такого податку до податкового кредиту та вимагати відшкодування зазначених сум з бюджету. Постанова Верховний Суд України 21.02.2012 22204848
          Формування податкового кредиту Податкові накладні, виписані особами, які заперечують свою участь у створенні та діяльності товариства, що їх склало, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним. Постанова Верховного Суду України 24.04.2012 24068085
          Визначення бази оподаткування податком на додану вартість При визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними і не можуть бути порівнюваними. Постанова Верховного Суду України 12.03.2012 24236733
          Формування податкового кредиту Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв’язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку. Предмет доказування у таких справах становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача. Постанова Верховного Суду України 27.03.2012 24068062
          Формування податкового кредиту Підставою для відображення в податкових деклараціях з податку на додану вартість результатів обліку є проведені платником податку господарські операції, підтверджені податковими накладними чи іншими документами відповідно до вимог закону. Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (втратив чинність) не містить будь-яких обмежень щодо формування платником податків податкового кредиту на підставі однієї податкової накладної в кількох звітних періодах. Постанова Верховний Суд України 24.04.2012 24976342
          Формування податкового кредиту Вантажно-митна декларація є допустимим доказом, зокрема сплати податку на додану вартість, що дає право на податковий кредит. Вимогу про оформлення вантажно-митної декларації відповідно до вимог законодавства не можна тлумачити інакше, як так, що для одержання права на податковий кредит фізичною особою - підприємцем така особа має значитись у вантажно-митній декларації одержувачем товару. Водночас можливим недолікам оформлення вантажно-митної декларації, зокрема зазначенню у вантажно-митній декларації одержувачем товару фізичної особи замість фізичної особи - підприємця, суб'єктом владних повноважень має бути дана належна правова оцінка відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. При встановленні факту придбання товару та його подальшої реалізації фізичною особою - підприємцем, зареєстрованим платником податку на додану вартість, не виключається можливість формування податкового кредиту підприємцем. Постанова Верховний Суд України 03.07.2012 25391347
          Оподаткування операцій з реалізації металобрухту Правила щодо пропорційного віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту не застосовуються і податковий кредит не зменшується у разі постачання платником податку відходів і брухту чорних металів, які утворилися в такого платника внаслідок переробки, обробки сировини чи матеріалів на виробництві Постанова Верховний Суд України 16.10.2012 27226077
          Особливості подання податкової звітності сільськогосподарськими товаровиробниками Суб’єкти господарювання, на які поширюється дія пункту 11.29 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних відносин, зобов’язані подавати податкову декларацію скороченої форми. Постанова Верховний Суд України 20.02.2012 22547578
          Порядок декларування податкового зобов’язання з податку на додану вартість сільськогосподарськими товаровиробниками Податкове зобов’язання і податковий кредит декларує за спеціальною (скороченою) податковою декларацією платник податку на додану вартість, який підпадає під дію пункту 11.29 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тобто такий платник податку на додану вартість, який, реалізовуючи продукцію, на підставі зазначеної норми не сплачує цей податок до бюджету, а декларує податкові зобов’язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками-платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271. Постанова Верховний Суд України 28.02.2011 14635075
          Корегування податкових зобов’язань у разі звільнення від оподаткування Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (втратив чинність) передбачає вичерпний перелік обставин, за яких здійснюється перерахунок податку на додану вартість, та не встановлює обов’язку платника зазначеного податку здійснювати коригування податкового кредиту, якщо в майбутньому законодавець передбачить звільнення від оподаткування певних товарів. У зв’язку зі звільненням статтею 83 Закону України від 27 листопада 2003 року № 1344-ІV «Про Державний бюджет України на 2004 рік» від оподаткування податком на додану вартість операцій з експорту, зокрема, ячменю у платника податку відсутні правові підстави для здійснення корегування податкового зобов'язання із зазначеного податку. Постанова Верховний Суд України 11.12.2012 28332588
          Декларування податкового кредиту із податку на додану вартість виробниками сільськогосподарської продукції При визначенні об’єкта оподаткування платник податку на додану вартість, який підпадає під дію пункту 11.29 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (втратив чинність), і податкове зобов’язання, і податковий кредит декларує за спеціальною (скороченою) податковою декларацією. Оскільки суб’єкт господарювання, реалізовуючи продукцію, на підставі зазначеної норми не сплачує цей податок до бюджету, а декларує податкові зобов’язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271, то й податковий кредит із податку на додану вартість, сформований за операціями із придбання основних засобів, має включатися до тієї самої декларації та, відповідно, зменшувати суму, що залишається в його розпорядженні Постанова Верховний Суд України 12.02.2013 29792256
          Нарахування, виплата та використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам Спеціальний режим оподаткування, передбачений абзацом другим пункту 11.21 статті 11 Закону України від 03 квітня 1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (втратив силу) та встановлене у пункті 12 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1999 року № 805 правило щодо складання окремої податкової декларації, поширюється на операції з реалізації молока, худоби, птиці, вовни, а також молочної продукції та м’ясопродуктів, вироблених у власних переробних цехах, які оподатковуються податком на додану вартість за ставкою 20%, і не охоплює операції, здійснювані відповідно до підпункту 6.2.6 пункту 6.2 статті 6 цього Закону за нульовою ставкою податку на додану вартість. Встановлення законодавцем з 1997 року нульової ставки податку на додану вартість для операцій з поставки молока та м’яса в живій вазі переробним підприємствам, із одночасним доповненням статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» пунктом 11.21, який передбачав виплату останніми сільськогосподарським виробниками тваринницької продукції дотацій, було заходом підтримки товаровиробників, які здійснюють такі операції. Виплата дотацій сільськогосподарським товаровиробникам, які поставляють молоко та м’ясо в живій вазі за нульовою ставкою податку на додану вартість, не є бюджетним відшкодуванням податку на додану вартість, сплаченого цими товаровиробниками постачальникам товарів (послуг), що використані для цілей таких поставок, і не позбавляє такого платника права на віднесення зазначених сум податку до податкового кредиту податкової декларації, за якою здійснюються розрахунки із державним бюджетом. Постанова Верховний Суд України 02.04.2013 30757953
          Порядок оподаткування товарів підприємством лісового господарства Для підприємств, які здійснюють діяльність у сфері лісового господарства, спеціальний режим оподаткування поширюється на операції, що здійснюються в межах видів діяльності, передбачених Законом України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (втратив чинність) та переліку товарів груп 1–24 УКТ ЗЕД згідно із Законом України від 5 квітня 2001 року № 2371-ІІІ «Про митний тариф України». Діяльність підприємства, що здійснювало поставку лісоматеріалів та дров, отриманих внаслідок життєдіяльності лісових ресурсів та їх обробки, що належать до групи 44 УКТ ЗЕД та не є сільськогосподарськими товарами, які віднесені до груп 1–24 УКТ ЗЕД, має оподатковуватися у загальновстановленому порядку. Постанова Верховний Суд України 21.05.2013 32056406
          Відповідальність за невиконання законів про оподаткування Перерахування переробними підприємствами на окремі рахунки сільськогосподарських товаровиробників дотацій згідно з пунктом 11.21 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (втратив чинність) у розмірі, у строки та в установленому порядку є податковим зобов’язанням, невиконання якого тягне наслідки, передбачені цим Законом та прийнятим на підставі нього Порядку обліку та використання коштів, спрямованих на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2009 року № 291. Постанова Верховний Суд України 08.10.2013 35667358
          Повноваження митних органів Якщо митні органи, приймаючи вантажні митні декларації, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань у зв’язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару, зокрема, з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення підпункту “в” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, дія якого не поширюється на митні органи. Постанова Верховний Суд України 21.01.2011 14222227
          Визначення митної вартості товару Аналіз пункту 1.30 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” та статті 267 Митного кодексу України дає підстави вважати, що роялті враховуються при визначенні митної вартості оцінюваних товарів у тому випадку, коли покупець сплачує їх як умову продажу оцінюваних товарів. Оскільки товарами, що імпортуються та митне оформлення яких здійснюється при перетині митного кордону України, є виключно фільмокопії, то до митної вартості такого товару повинні включатися виключно ті платежі, які стосуються їх ціни. Постанова Верховний Суд України 04.07.2011 17914360
          Повноваження митних органів Згідно з підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III “Про порядок погашення платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (втратив чинність) контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі, якщо внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов’язання. Якщо митні органи, приймаючи вантажні митні декларації, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань у зв’язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару, за виключенням випадку коли така помилка була наслідком протиправних дій імпортера, зокрема, зазначення у вантажних митних деклараціях недостовірних відомостей. Постанова Верховний Суд України 12.09.2011 18732339
          Повноваження митних органів щодо донарахування податкових зобов’язань Закон України від 21 грудня 2000 року № 2181-III “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (чинний на час виникнення спірних відносин) встановлює лише один випадок (визначений підпунктом “г” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4), коли митний орган може нараховувати податкові зобов’язання. Однак він не дає підстав для донарахування податкового зобов’язання, сума якого вже була визначена самим контролюючим органом. Дія підпункту “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону обмежується випадками донарахування податкових зобов’язань податковими органами, оскільки у ньому зазначено про факти виявлення заниження або завищення податкових зобов’язань у поданих платником податку податкових деклараціях. У справі ж, що розглядається, суди встановили донарахування податкового зобов’язання митними органами за результатами виявлення розходжень між даними перевірки та сумами податків, вже сплаченими платником при митному оформленні. Донарахування податкових зобов’язань та штрафних санкцій на підставі, зокрема, підпункту “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 названого Закону є протиправним, оскільки зазначений підпункт такого права митному органу не надає. Норми цього Закону є спеціальними стосовно повноважень контролюючих органів на самостійне нарахування податкових зобов’язань платникам податків і виключають таке за встановлених судами обставин. Постанова Верховний Суд України 10.10.2011 20533649
          Повноваження митних органів Якщо митний орган, приймаючи вантажну митну декларацію, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань, за винятком випадку коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов’язкових платежів. В інших випадках, за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, митний орган має право продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов’язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір. Постанова Верховний Суд України 07.11.2011 21193498
          Право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту не залежить від часу внесення продавцем товару податкових накладних до Реєстру Платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких має підтверджуватися внесеними до Реєстру податковими накладними або іншими документами, встановленими ПК, що посвідчують право на віднесення сум податку до податкового кредиту. Це право вони мають незалежно від часу внесення платником податку – продавцем товарів/послуг податкових накладних до Реєстру. Визначальним є факт підтвердження операцій податковими накладним і факт внесення їх до Реєстру в строки, встановлені законодавством: 1) відведені для складання та подання податкової звітності з ПДВ (у редакції Закону № 2755-VI); 2) двадцять днів (у редакції Закону № 3609-V). Постанова від 16 вересня 2014 року № 21-259а14 41163713
          Право на формування податкового кредиту у операціях із погашення кредиту іпотекодавцем. Погашення кредиту іпотекодавцем за рахунок набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем свідчить про те, що з відповідної дати перераховані кошти в межах кредиторської операції та перехід права власності можуть розглядатися як настання першої події у розумінні пункту 187.1 статті 187 ПК. Постанова від 29 вересня 2015 року № 21-1305а15
          Визначення бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару (Митна вартість та звичайна ціна при не є тотожними). При визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України, не є тотожними і не можуть бути порівнюваними. Постанова Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року № 21-4111а15 53658121
          Звільнення від оподаткування ПДВ операцій з постачання відходів та брухту чорних і кольорових металів. Протягом спірного періоду (з 1 січня по 17 лютого 2014 року) були чинними норми ПК, згідно з якими операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, звільнялись від оподаткування ПДВ. Інших переліків зазначених відходів та брухту чорних металів, ніж ті, що містяться у додатках 1 та 2 до постанови № 15, Кабінетом Міністрів України затверджено не було. Натомість постановою № 43 були внесені зміни до постанови № 15, згідно з якими, зокрема, термін звільнення таких операцій від обкладення ПДВ продовжувався до 1 січня 2015 року. Отже, протягом зазначеного періоду операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів, коди та найменування яких містяться у переліках, затверджених постановою № 15, звільнялися від оподаткування ПДВ. Постанова Верховного Суду України від 20 жовтня 2015 року № 21-2792а15 53455396
          Податковий орган вправі відмовити у прийнятті податкової декларації лише із прямо визначених ПК України підстав. Законодавством закріплено вичерпний перелік підстав для неприйняття податкової декларації, а саме: незазначення обов’язкових реквізитів непідписання відповідними посадовими особами, нескріплення печаткою платника податків, неподання додатка 5 до податкової декларації з ПДВ, неподання п’ятого основного аркуша (примірника декларанта) ВМД (у разі наявності експортних операцій). Тому відмова приймати податкову декларацію із інших підстав є неправомірною. Постанова від 4 листопада 2015 року № 21-2559а15 54580441
          Підписані невстановленою особою податкові накладні не є підставою для формування податкового кредиту. Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним (додатково див. Постанови від 6 жовтня 2015 року № 21-1157а15, від 3 листопада 2015 року № 21-4471а15, від 2 грудня 2015 року № 21-3849а15,). Постанова від 15 грудня 2015 року № 21-5358а15 54688722
          Податкові накладні, які підписані особою, що заперечує їх підписання не можуть вважатися належними підставами для формування податкового кредиту. Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Постанова від 22 вересня 2015 року № 21-887а15
          Наслідки фіктивності підприємства Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Постанова Верховний Суд України від 12 січня 2016 року №21-3706а15 55903403
          Спеціальний режим оподаткування сільськогосподарських підприємств У разі якщо сільськогосподарське підприємство-суб’єкт спеціального режиму оподаткування у майбутніх податкових періодах самостійно виявить факт заниження податкового зобов’язання у раніше поданій ним податковій декларації, то таке підприємство, якщо обирає спосіб виправлення помилки через подання уточнюючого розрахунку, зобов’язане відповідно до абзацу четвертого пункту 50.1 статті 50 ПК надіслати такий розрахунок і до його подання сплати штраф у розмірі трьох відсотків від виправленої суми заниженого податкового зобов’язання. Та обставина, що сільськогосподарське підприємство не сплачує занижені суми податкового зобов’язання до бюджету, а залишає їх у своєму розпорядженні й акумулює на спеціальному рахунку, не означає, що цей платіж перестає бути податком.
          Неперерахування сільськогосподарським підприємством сум ПДВ до бюджету, а залишення їх на своєму спеціальному рахунку і використання на цілі та в порядку, що встановлені податковим законодавством, є пільгою (преференцією), що надається цій категорії спеціальних суб’єктів оподаткування з урахуванням особливостей їх статусу та сфери діяльності. Однак ця пільга на них не поширюється і не звільняє їх від виконання інших обов’язків у разі настання обставин, з якими ПК пов’язує вчинення певних дій, зумовлених цим податком, зокрема й у випадках самостійного виявлення ними помилки в раніше поданих податкових деклараціях.
          Якщо сільськогосподарське підприємство подасть уточнюючий розрахунок про заниження податкового зобов’язання і не сплатить штраф у розмірі трьох відсотків від заниженої суми податкового зобов’язання до подання такого уточнюючого розрахунку, а контролюючий орган за наслідками позапланової перевірки, проведеної у зв’язку з поданням уточнюючого розрахунку, на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК встановить факт несплати штрафу і самостійно визначить суму грошового зобов’язання, то такі дії утворюють податкове правопорушення, відповідальність за яке передбачена пунктом 123.1 статті 123 ПК.
          Постанова Верховний Суд України від 16 лютого 2016 року №21-4032а15 56786270
          Об’єкти оподаткування ПДВ Операція з повернення основних фондів, попередньо внесених до статутного фонду юридичної особи іншими юридичними особами, підпадає під визначення постачання товару, а відтак є об’єктом оподаткування ПДВ. Постанова Верховний Суд України від 05 квітня 2016 року №21-4974а15 57515173
          Формування податкового кредиту Відповідно до абзацу першого підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
          Отже, за змістом зазначеної норми платник ПДВ має право на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих) за умов придбання або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) і послуг та їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
          Словосполучення «(у тому числі при їх імпорті)», вжите у підпункті 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», не є підставою для розширеного тлумачення положень цього підпункту у системному зв’язку з нормами статті 3 зазначеного Закону, відповідно до якої об’єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту, оскільки таке уточнення стосується виключно операцій, які безпосередньо зазначені в абзаці першому підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону.
          Постанова Верховний Суд України від 24 травня 2016 року №21-330а16 58928611
          Роз’яснення судового рішення Рішення суду може бути роз’яснено у разі, якщо без такого роз’яснення його важко виконати, оскільки існує значна ймовірність неправильного його виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення. Тобто, роз’яснення рішення суду – це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності судового акта і викладенні рішення суду у більш ясній і зрозумілій формі.
          Отже, в ухвалі про роз’яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.
          При цьому роз’яснено може бути виключно рішення, яке підлягає виконанню.
          Ухвала Верховний Суд України від 13 липня 2016 року №21-452in16 58986597
          Компетенція контролюючих органів під час здійснення податкового контролю У пункті 61.1 статті 61 Податкового Кодексу України визначено, що податковий контроль – це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
          Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 ПК).
          Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу, відповідно до статей 71, 72, 74 Податкового Кодексу України, використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю і не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.
          Постанова Верховний Суд України від 13 грудня 2016 року №21-2308а16 63703969
          Визначення податкового кредиту Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
          Отже, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця – права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв’язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв’язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди
          Постанова Верховний Суд України від 14 березня 2017 року №21-2239а16 65537637
          Право на віднесення сум податку до податкового кредиту За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
          За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
          Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
          Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
          - неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
          - відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв’язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
          - облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
          - здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
          - відсутність первинних документів обліку.
          Постанова Верховний Суд України від 27 червня 2017 року №21-3418а16 67721341
      • 8.3.4.бюджетного відшкодування з податку на додану вартість
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Стягнення пені за прострочення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість Закон України від 7 липня 2005 року № 2771-IV “Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законів України” набрав чинності з дня його опублікування – з 28 липня 2005 року. З цієї дати він перестав регулювати питання нарахування пені, яка мала сплачуватися органом державного казначейства разом зі сплатою суми бюджетного відшкодування платнику податку, а тому саме з цієї дати у платника податку відсутнє право на нарахування пені за прострочення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Постанова Верховний Суд України 04.04.2011 21-19а11
          Реалізація платником ПДВ права на отримання бюджетного відшкодування. Нарахування пені у випадку порушення строків відшкодування. У разі виконання платником податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування, передбачених пунктами 200.7 та 200.8 статті 200 ПК вимог, та підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування органом державної податкової служби за результатами проведення камеральної чи документальної позапланової виїзної перевірки, цей орган зобов’язаний у п’ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Протягом п’яти операційних днів після отримання зазначеного висновку орган Державного казначейства України повинен видати платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку. На суми податку, не відшкодовані протягом визначених статтею 200 ПК строків, які вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ, нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Неподання органом державної податкової служби після закінчення перевірки до органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення у зв’язку з цим заборгованості бюджету з ПДВ, не позбавляє платника податку права пред’явити вимоги про стягнення зазначеної пені. Постанова від 3 червня 2014 року № 21-131а14 39783830
          Право на бюджетне відшкодування сум ПДВ при здійсненні капітальних інвестицій Якщо зазнані підприємством витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», це підприємство має право на отримання бюджетного відшкодування. Постанова від 20 січня 2015 року № 21-316а14 42763557
          Тимчасова декларація типу ІМ-40 не є підставою для формування податкового кредиту із ПДВ оскільки така є проміжним документом у процедурі митного оформлення. Після подання тимчасової митної декларації можливі зміни щодо зазначених у ній відомостей, зокрема й вартості ввезеного на митну територію товару, що є базою оподаткування ПДВ, остаточні ж відомості про такі товари будуть міститись у митній декларації, заповненій у звичайному порядку. Тому у разі випуску товарів у вільний обіг у спрощеному порядку з поданням платником тимчасової митної декларації суми ПДВ відносяться до податкового кредиту на підставі поданої платником та прийнятої митним органом митної декларації, заповненої у звичайному порядку з установленим обсягом даних, яка підтверджує завершення декларування ввезеного на митну територію товару (за умови дотримання інших вимог щодо формування податкового кредиту). Постанова від 23 червня 2015 року № 21-347а15
          Право на отримання бюджетного відшкодування у зв’язку із понесенням витрат на покращення основних засобів не пов’язане з моментом надходження основних засобів на баланс підприємства. Передбачене нормою пункту 200.5 статті 200 ПК право на отримання бюджетного відшкодування не пов’язане з моментом надходження основних засобів на баланс підприємства та відображенням їх на рахунку 10 «Основні засоби». Таким чином, якщо зазнані підприємством витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об’єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», це підприємство має право на отримання бюджетного відшкодування. Постанова від 20 січня 2015 року № 21-529а14 42786362
          Право на формування податкового кредиту при здійсненні операцій із товарами, що не були об’єктом оподаткування при їх ввезенні на територію України відсутнє. Покупець, сплативши продавцю ПДВ за ставкою 20 % з операцій, що не є об’єктом оподаткування згідно зі статтею 3 Закону № 168/97-ВР або звільняються від оподаткування на підставі статті 5 цього Закону, а також які оподатковуються за нульовою ставкою, не може включати суми такого податку до податкового кредиту та вимагати відшкодування зазначених сум з бюджету. Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 21-1320а15 52620721
          Суд не вправі стягувати в користь платника бюджетну заборгованість з ПДВ із державного бюджету. Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості. За таких обставин рішення судів про задоволення позовних вимог про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ є помилковим з огляду на те, що така вимога позивача не є правильним способом захисту прав платника ПДВ. В цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов’язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов’язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету. Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 21-881а15 53361436
          Бюджетне відшкодування ПДВ Вимога позивача в частині стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених сум грошового зобов’язання з податку на прибуток не є правильним способом захисту прав платника податків. У цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов’язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов’язків щодо надання органу казначейства висновку про повернення відповідних сум коштів із відповідного бюджету. Постанова Верховний Суд України від 01 березня 2016 року №21-4564а15 56580861
          Бюджетне відшкодування ПДВ Бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державної казначейської служби з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК та Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у п’ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку. Цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум ПДВ, заявлених до відшкодування, або окремо від здійснення такого контролю. Постанова Верховний Суд України від 20 квітня 2016 року №21-452а16 57758803
          Спосіб захисту права на відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ Вимога позивача про задоволення позовних вимог у частині стягнення бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ не є правильним способом захисту прав платника ПДВ. У цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов’язання відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов’язків щодо надання органу державної казначейської служби висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.
          Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
          Постанова Верховний Суд України від 12 липня 2016 року №21-794а16 58986607
          Бюджетне відшкодування ПДВ Відповідно до абзацу другого пункту 200.15 статті 200 ПК України після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п’яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов’язаний подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
          Кабінет Міністрів України постановою від 17 січня 2011 року № 39 затвердив Порядок, яким визначено механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування ПДВ.
          За змістом пункту 9 Порядку взаємодії протягом п’яти операційних днів після отримання висновку орган державної казначейської служби перераховує платникові податку зазначену у висновку суму бюджетного відшкодування ПДВ з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку, відкритий в обслуговуючому банку.
          Отже, бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК та Порядком взаємодії, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у п’ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку.
          Норми ПК України та Порядку взаємодії не передбачають бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум ПДВ, заявлених до відшкодування, або окремо від здійснення такого контролю.
          Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості у спосіб, що не передбачений законом.
          Постанова Верховний Суд України від 28 лютого 2017 року №21-3237а16 65392012
      • 8.3.5.акцизного податку
      • 8.3.6.збору за першу реєстрацію транспортного засобу
      • 8.3.7.екологічного податку
      • 8.3.8.рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів
      • 8.3.9.рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат
      • 8.3.10.плати за користування надрами
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Оподаткування операцій які виникають із договорів про спільну діяльність Обов’язок щодо здійснення податкового обліку і подання податкової звітності покладається, в тому числі, на уповноважених осіб, що здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи на підставі договору про спільну діяльність, а не лише на юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. У разі використання надр у межах договору про спільну діяльність платником податку є зареєстрований в установленому законом порядку суб’єкт господарювання, якому таким договором було надано повноваження сплачувати податкові зобов’язання, які виникають у зв’язку із здійсненням спільної діяльності. Проте об’єктом оподаткування у такому випадку будуть результати спільної діяльності. Постанова від 7 жовтня 2014 року № 21-388а14
          Платником плати за користування надрами під час виконання договорів про спільну діяльність є уповноважена договором особа. У разі використання надр у межах договору про спільну діяльність платником плати за користування надрами під час виконання договорів про спільну діяльність без утворення юридичної особи є уповноважена особа – один з учасників такого договору, якому згідно з умовами договору було надано повноваження сплачувати податкові зобов’язання, які виникають у зв’язку із здійсненням спільної діяльності за умови, що один з учасників цього договору має відповідний спеціальний дозвіл. Постанова від 10 березня 2015 року № 21-578а14 43506223
          Розрахунок рентної плати за користування надрами під час виконання договору про спільну діяльність Під час виконання договорів про спільну діяльність (за наявності в них частки держави в розмірах, визначених ПК) об’єктом оподаткування за ставкою 2 % є не весь обсяг видобутої у податковому (звітному) періоді вуглеводневої сировини, а лише обсяг додаткового видобутку.
          Базовий обсяг видобутку вуглеводневої сировини (нафти), видобутої при виконанні договору про спільну діяльність, повинен оподатковуватися на загальних підставах відповідно до підпункту 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 ПК.
          Право застосовувати ставку в розмірі 2% при розрахунку податкових зобов’язань по рентній платі за користування надрами для видобування корисних копалин під час виконання договору про спільну діяльність виникає тоді, коли визначено об’єкт оподаткування за такою ставкою – додатковий обсяг видобутої вуглеводневої сировини (нафти). Для цього вихідними даними є фактичний обсяг видобутку і базовий обсяг видобутку вуглеводневої сировини (нафти). Якщо весь обсяг видобутку вуглеводневої сировини (нафти) не перевищує базового обсягу видобутку, то вартість такого видобутку повинна оподатковуватися за ставкою 39 % від вартості видобутої вуглеводневої сировини (нафти).
          Постанова Верховний Суд України від 5 липня 2016 року №21-862а16 58986609
      • 8.3.11.місцевих податків і зборів, крім єдиного податку
      • 8.3.12.єдиного податку
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Об’єкти оподаткування єдиним податком Кошти, отримані підприємством, що є платником єдиного податку за ставкою 10% суми виручки, з місцевого бюджету у вигляді фінансової допомоги на технічне обслуговування ліфтів, вивезення сміття, придбання контейнерів, благоустрій територій тощо, за змістом статті 1 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємства” (у редакції Указу Президента від 28 червня 1999 року № 746/99, чинній на час виникнення спірних відносин) є виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та підлягають включенню до об’єкта оподаткування єдиним податком. Постанова Верховний Суд України 03.12.2010 13485861
          Наслідки перевищення обсягу виручки платником єдиного податку Наявність хоча б однієї з таких підстав, як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців-платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків, – передбачає перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність. Постанова Верховний Суд України 28.02.2012 22204843
          Оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки Оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування, врегульованих, зокрема, Законом України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (чинним на час виникнення спірних відносин) з урахуванням загальних принципів оподаткування, закріплених Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» (чинним на час виникнення спірних відносин), якими встановлювалися засади податкових відносин в Україні. Постанова Верховний Суд України 15.05.2012 24528535
          Визначення послуг у сфері грального бізнесу Послуги, які надаються суб’єктом господарювання і полягають у наданні доступу до доріжки для гри та безпосередньо самої гри в кеглі чи боулінг, належать до послуг у сфері грального бізнесу, що підлягають обов’язковому патентуванню, а відтак на суб’єкта господарювання, який надає такі послуги, не поширюється дія Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2063-III «Про державну підтримку малого підприємництва» та Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва». Постанова Верховний Суд України 19.03.2013 30604026
          Спрощена система оподаткування та звітності суб’єктів малого оподаткування Створене відповідно до Закону від 19 грудня 1992 року № 2887-XII «Про адвокатуру» адвокатське об’єднання як суб’єкт господарювання, діяльність якого спрямована на отримання прибутку і підпадає під ознаки підприємницької, мало право, за умови відповідності встановленим у пункті 1 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» вимогам, перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Постанова Верховний Суд України 10.12.2013 36369555
          Пенсіонери яким призначено пенсію за вислугу років не звільняються від сплати ЄСВ за себе. ФОП, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII і які обрали спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ. Постанова від 17 березня 2015 року № 21-95а15 43310871
          ФОП не звільняється від сплати за себе єдиного внеску, якщо вона отримує пенсію у зв’язку із втратою годувальника. Положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI не поширюються на осіб, які отримують пенсію у зв’язку з втратою годувальника. Оскільки заявниця на виконання статті 10 Закону № 1058-ІV обрала пенсію в зв’язку із втратою годувальника, а при досягненні пенсійного віку не перейшла на пенсію за віком, то вона не набула право на пільгу, передбачену частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI. Постанова від 26 травня 2015 року № 21-228а15 52524129
      • 8.3.13.плати за землю
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Нарахування штрафних санкцій за порушення строків сплати податкового зобов’язання з податку за землю У податкового органу відсутнє право самостійно змінювати призначення платежу, зазначеного платником податків при його внесенні з метою погашення податкового боргу. Постанова Верховний Суд України 20.06.2011 17914410
          Застосування штрафних санкцій за порушення строків сплати податкових зобов’язань зі сплати земельного податку Застосування органом державної податкової служби штрафних санкцій до платника податку за порушення строків сплати узгодженої суми податкового зобов’язання зі сплати земельного податку відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) є правомірним, оскільки цей закон є спеціальним законом з питань оподаткування та регулює стягнення фінансових санкцій за порушення строків сплати податків, а Закон України від 3 липня 1992 року № 2535-ХІІ “Про плату за землю” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлює лише строки сплати земельного податку. Постанова Верховний Суд України 12.09.2011 18732341
          Звільнення від сплати земельного податку Суб’єкти господарювання, які діють в інформаційній сфері, та заклади культури звільняються від сплати земельного податку лише у тому випадку, коли повністю утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів. Постанова Верховний Суд України 10.10.2011 19130717
          Строк виникнення обов’язку сплачувати земельний податок Відповідно до положень статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України з моменту набуття права власності на жилий будинок (будівлю або споруду) у набувача виникає право (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об’єкт, а з ним – і обов’язок сплачувати земельний податок чи орендну плату. Постанова Верховний Суд України 24.12.2010 13485869
          Орендна плата за землю Закон України від 3 липня 1992 року № 2535-ХІІ «Про плату за землю» регулює розміри і порядок плати за використання земельних ресурсів, а також встановлює відповідальність платників земельного податку та орендної плати за порушення норм цього закону, а Закон України від 14 вересня 2000 року № 1953-ІІІ «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва» визначає особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об’єкти, у тому числі за ініціативою органів, уповноважених управляти відповідним державним майном, об’єктів незавершеного будівництва, що утримуються на балансах підприємств, які не підлягають приватизації. Тому саме Закон України від 14 вересня 2000 року № 1953-ІІІ «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва» регулює механізм придбання чи оренди земельної ділянки, на якій знаходиться об’єкт незавершеного будівництва, і, відповідно, порядок справляння орендної плати за таку земельну ділянку. Норми цих законів не можна розглядати як загальні та спеціальні, адже вони регулюють різні правовідносини, які не конкурують між собою, оскільки мають різні предмети регулювання. Постанова Верховний Суд України 04.09.2012 26347511
          Орендна плата за землю Хоча зміна розміру земельного податку згідно із Законом України від 3 червня 2008 року № 309-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичні зміни орендної палати та, відповідно, донарахування податковим органом суми податкового зобов’язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями Постанова Верховний Суд України 11.06.2013 32532892
          Плата за землю Визначення інших категорій платників податку на землю та іншого розміру плати за землю, ніж встановлені Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» та Законом України від 3 липня 1992 року № 2535-XII «Про плату за землю», не відноситься до повноважень Міськради. Постанова Верховний Суд України 12.11.2013 35667356
          Порядок обчислення і сплати податку за землю Земельний податок є загальнодержавним податком, ставки якого, порядок обчислення і сплати можуть встановлюватись і змінюватися виключно Законом України від 3 липня 1992 року № 2535-ХІІ «Про плату за землю». Органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями диференціювати та затверджувати ставки земельного податку в межах, встановлених цим Законом. Постанова Верховний Суд України 12.11.2013 35985742
          З набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної форм власності має відповідати п.п 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до договору оренди земельної ділянки відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК. Зміна розміру орендної плати є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. Постанова від 2 грудня 2014 року № 21-274а14 42010791
          Регулювання розміру орендної плати у випадку якщо встановлена договором ставка суперечить Закону. Зміна розміру земельного податку згідно із Законом № 309-VI є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками і не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак і відповідного донарахування Інспекцією суми податкового зобов’язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями. Постанова від 24 червня 2014 року № 21-204а14 39783834
          Момент виникнення обов’язку із сплати земельного податку не пов'язаний із реєстрацією права власності на земельну ділянку. Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов’язок зі сплати земельного податку виник у ОСОБА_1 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Постанова від 7 липня 2015 року № 21-775а15
          Розмір орендної плати за земельні ділянки державної форми власності не може бути меншим встановленого ПК України. з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. Постанова від 7 квітня 2015 року № 21-117а15 Постанова від 21 квітня 2015 року № 21-131а15 43974722
          Розмір орендної плати за користування землями державної та комунальної власності в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ дійшла висновку, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК. Постанова від 14 липня 2015 року № 21-1699а15
          Платники земельного податку У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов’язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
          Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
          Застереження в договорі купівлі-продажу об’єкта нерухомості про те, що продавець продовжує сплачувати орендну плату за земельні ділянки, на яких розташована придбана частина будівлі, а покупець відшкодовуватиме продавцю її сплату, не звільняє останнього від обов’язку сплати податку за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ним майно, оскільки договором не можна змінити виконання обов’язку, встановленого податковим законом.
          Постанова Верховний Суд України від 08 червня 2016 року №21-804а16 58928574
          Сплата земельного податку Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов’язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб’єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб’єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов’язку сплати земельного податку.
          Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов’язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
          Постанова Верховний Суд України від 13 грудня 2016 року №21-1069а16 63661587
      • 8.3.14.збору за користування радіочастотним ресурсом
      • 8.3.15.збору за спеціальне використання води
      • 8.3.16.збору за спеціальне використання лісових ресурсів
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Право голови обласної державної адміністрації на скасування власних розпоряджень. Враховуючи, що на час прийняття розпорядження у позивача правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних інтересів, не виникли, оскільки передбачений законодавством договір про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою між позивачем та постійним лісокористувачем не укладено, плата за користування лісовими ресурсами позивачем не вносилась, а отже, відповідач не позбавлений права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт, який не вичерпав свою дію. Постанова від 3 червня 2014 року № 21-144а14 Додатково див. Постанову від 25 грудня 2012 року у справі № 21-412а12 39589344
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Сплата податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів військовою частиною Військова частина як власник транспортних засобів повинна сплачувати податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів відповідно до Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», оскільки Закон України від 6 грудня 1991 року № 1934-ХІІ «Про Збройні Сили України» не є законом про оподаткування, а Закон України від 11 грудня 1991 року № 1963-ХІІ «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» не встановлює пільг на транспортні засоби для військових частин Постанова Верховний Суд України 29.01.2013 29620571
        Заміна судді(суддів) в адміністративній справі Аналіз статей 15, 15-1, 26 КАСУ дає підстави для висновку, що за наявності функціонуючої автоматизованої системи документообігу заміна судді (суддів), який з поважних причин не може брати участь у розгляді справи (перебування судді у відпустці, на лікарняному, у відрядженні, закінчення терміну повноважень тощо), має здійснюватись виключно автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності.
        Підпункт 2.3.12 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду відповідно до якого збори суддів відповідного суду мають право визначати засади формування колегії суддів без здійснення повторного автоматизованого розподілу судових справ у випадках непрацездатності судді (крім головуючого, судді-доповідача), (суддів), його (їх) відпустки, відрядження та в інших випадках, у яких суддя (крім головуючого, судді-доповідача) не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ не узгоджується з вимогами статті 15 Закону України № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» та статті 15-1 КАСУ.
        Постанова Верховний Суд України від 12 квітня 2016 року №21-797а16 57677839
        Відновлення втраченого судового провадження На стадії касаційного перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій, приводом для якого є касаційна скарга, а підставами – порушення судом норм матеріального чи процесуального права, суд касаційної інстанції не має повноважень на ревізію рішення суду про відновлення втраченого судового провадження і права на підставі статті 279 КАСУ з посиланням на недостатність зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого провадження ухвалювати рішення про закриття касаційного провадження. Постанова Верховний Суд України від 1 серпня 2017 року у справі №21-3882а16 68776620
    • 8.4.справи за зверненням органів доходів і зборів, у тому числі щодо:
      • 8.4.1.визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними
      • 8.4.2.стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Стягнення коштів за нікчемним правочином До правочинів, які мали місце у вересні – жовтні 2010 року, частина третя статті 228 Цивільного кодексу України застосована бути не могла, оскільки чинності у зазначений період ще не набрала. Постанова Верховний Суд України 15.10.2013 34634279
      • 8.4.3.припинення юридичної особи (припинення підприємницької діяльності фізичної особи–підприємця)
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Скасування реєстрації платником ПДВ не може вважатися правомірною, якщо податковий орган не вчинив дій, спрямованих на встановлення місцезнаходження платника податку. Податковий орган вправі приймати рішення про скасування реєстрації платником ПДВ лише після здійснення дій, передбачених Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом ДПА від 22 грудня 2010 року № 979 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2010 року за № 1439/18734; далі – Порядок), та Положенням про організацію взаємодії підрозділів податкової міліції з іншими структурними підрозділами органів державної податкової служби для встановлення місцезнаходження платника податків, затвердженим наказом ДПА від 17 травня 2010 року № 336 (далі – Положення), для встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи Постанова Верховного Суду України від 20 жовтня 2015 року № 21-3246а15 53366429
    • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
      Сплата судового збору при поданні до суду касаційної скарги. За подання касаційної скарги в адміністративній справі судовий збір повинен справлятися у розмірі 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (підпункт 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Постанова Верховний Суд України від 15 червня 2016 року №21-1627а16 58636071
      Відновлення втраченого судового провадження Рішення про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині приймається в порядку окремого особливого судового провадження, встановленого розділом VII КАС України. Прийняття цього рішення за підсудністю відноситься до повноважень суду, який ухвалив рішення по суті спору або постановив ухвалу про закриття провадження у справі. Відповідно до частини третьої статті 279 КАС України саме цей суд вправі закрити розгляд заяви про відновлення провадження у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження та роз’яснити особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.
      На стадії касаційного перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій, приводом для якого є касаційна скарга, а підставами – порушення судом норм матеріального чи процесуального права, суд касаційної інстанції не має повноважень на ревізію рішення суду про відновлення втраченого судового провадження і права на підставі статті 279 КАС України з посиланням на недостатність зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого провадження ухвалювати рішення про закриття касаційного провадження.
      Постанова Верховний Суд України від 04 жовтня 2016 року №21-1790а16 61975635
  • 9.Справи зі спорів з приводу реалізації публічної фінансової політики, зокрема зі спорів у сфері:
    • 9.1.валютного регулювання і валютного контролю, у тому числі:
      • 9.1.1.спорів за участю органів доходів і зборів
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Зупинення нарахування пені за порушення строків здійснення розрахунків у іноземній валюті Дата звернення резидентом із позовом до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-Промисловій палаті України про стягнення з нерезидента заборгованості за експортно-імпортним контрактом або дата відправлення позову поштою є датою прийняття позовної заяви судом, внаслідок чого зупиняється нарахування пені за порушення строків здійснення розрахунків у іноземній валюті, встановлених статтями 1, 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, і пеня за їх порушення не сплачується. Постанова Верховний Суд України 07.02.2011 14887461
          Здійснення розрахунків в іноземній валюті Аналіз частини першої статті 1 та частини першої статті 2, статті 4 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», пункту 2 статті 32 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4002-ХІІ «Про міжнародний комерційний арбітраж» дає підстави вважати, що підставою для зупинення строків, передбачених статтями 1, 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», є факт прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, а підставою для несплати пені за порушення відповідних строків рішення суду про задоволення позову. Аналогічні наслідки мають наставати у разі, коли провадження у справі припиняється за заявою резидента про відмову від позову у зв’язку з тим, що нерезидент виконав зобов’язання за експортно-імпортним контрактом після подання позовної заяви до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, що є підтвердженням правомірності поведінки резидента. Отже, підстава для нарахування пені за порушення термінів має визначатися з урахуванням підстав припинення провадження у справі. Зокрема, якщо такою підставою є заява позивача про відмову від позовних вимог у зв’язку з виконанням відповідачем умов контракту, що свідчить про порушення відповідних строків нерезидентом, підстави для поновлення строків та нарахування резиденту пені відсутні. Постанова Верховний Суд України 13.02.2012 22204833
          Порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності Органом, повноважним застосовувати санкції за порушення приписів Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, є Національний банк України. Положення Указу Президента України від 27 червня 1999 року № 734/99 “Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства”, яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 зазначеного Декрету, не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18 листопада 1992 року № 2796-XII “Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання”), Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні відносин. Постанова Верховний Суд України 07.02.2012 21839992
    • 9.2.грошового обігу та розрахунків, у тому числі:
      • 9.2.1.спорів за участю органів доходів і зборів
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Відповідальність за використання гральних автоматів Притягнення суб’єктів господарювання до відповідальності за використання гральних автоматів, у яких не реалізовані фіскальні функції, можливе лише з моменту включення до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій комп’ютерно-касової системи “Фіскал”, тобто з 1 липня 2008 року, оскільки до цієї дати у перших була відсутня об’єктивна можливість дотримуватись вимог статті 3 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”. Постанова Верховний Суд України 16.05.2011 16062609
          Визначення моменту поставки товару за імпортною операцією Моментом вчинення імпортної операції, зокрема, моментом поставки товару за такою операцією, для застосування статей 2, 4 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України. Постанова Верховний Суд України 04.07.2011 17316885
          Строки застосування адміністративно-господарських санкцій Передбачена статтею 17 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-BP “Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” фінансова санкція є адміністративно-господарською і її застосування врегульоване нормами глави 27 Господарського кодексу України. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 Господарського кодексу України, згідно з якою такі санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Таким чином, застосування до суб’єкта господарювання адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу за порушення правил здійснення господарської діяльності пізніше як через один рік з дня такого порушення є неправомірним. Постанова Верховний Суд України 17.10.2011 19130712
          Застосування санкцій за порушення, передбачені актом, який втратив чинність Висновок щодо неправомірності застосування органом державної податкової служби штрафних санкцій до підприємства за порушення, відповідальності за які на час завершення перевірки чинним законодавством не передбачено у зв’язку зі скасуванням акта, який передбачав таку відповідальність, узгоджується із положенням частини першої статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Постанова Верховний Суд України 31.10.2011 21-115а11
          Застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг Строк переведення суб’єктів підприємницької діяльності на облік операцій із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій складає один місяць з дати перевищення граничного розміру річного обсягу розрахункових операцій. Постанова Верховний Суд України 21.02.2012 24068098
          Строки застування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки Встановлені статтею 250 Господарського кодексу України строки поширюються лише на застосування контролюючим органом адміністративно-господарських санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки, а не на їх стягнення в судовому порядку, що здійснюється в межах строків звернення, встановлених статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова Верховний Суд України 10.07.2012 25300178
          Склад правопорушення за нероздрукування розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції Пункт 1 статті 17 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” не передбачає такий склад правопорушення як невідповідність розрахункового документа вимогам Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року № 614. Недолік реквізиту розрахункового документа не прирівняний в названому Положенні до відсутності розрахункового документа. Постанова Верховний Суд України 05.12.2011 21438494
          Склад правопорушення за проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості Недоліки попереднього програмування найменування цін товарів (послуг) та обліку їх кількості не становлять склад правопорушення, визначений пунктом 6 статті 17 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”. Постанова Верховний Суд України 05.12.2011 21438494
          Порядок оприбуткування готівкових коштів У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках реєстратора розрахункових операцій (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»). Постанова Верховний Суд України 11.12.2012 28332537
          Застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг Касові апарати, за допомогою яких здійснюються розрахункові операції і які приймають від покупця талони як замінники готівкових коштів за надання послуги або товару, мають бути обладнані реєстраторами розрахункових операцій. Постанова Верховний Суд України 05.03.2013 30604028
          Застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг Здійснювані суб’єктом господарювання як агентом банку операції з приймання від споживачів послуг платежів (готівки) для подальшого їх переказу на рахунок постачальника послуг з використанням програмно-технічного комплексу самообслуговування, які виконуються від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок банку, є розрахунковими банківськими операціями, при виконанні яких реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки відповідно до вимог статті 9 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не застосовуються. Постанова Верховний Суд України 19.03.2013 Постанова Верховний Суд України 19.03.2013 Постанова Верховний Суд України 16.04.2013 30757949 30757946 3107297
          Відповідальність суб’єктів господарювання за неоприбуткування у касах готівки Відповідальність суб’єктів господарювання за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки не врегульовані Законом України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», прийнятим у часі пізніше, ніж видано Указ Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки». Оскільки на час виникнення спірних відносин не було прийнято будь-яких інших законів, сфера дії яких би охоплювала такі відносини, то застосування до суб’єкта господарювання Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» є правомірним. Постанова Верховний Суд України 02.04.2013 31073032
          Застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг За вчинення порушень, передбачених пунктом 4 статті 17 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», відповідний орган державної податкової служби України може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості виявлених під час перевірки суб’єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги), випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку та/або його незберігання в книзі обліку розрахункових операцій. Постанова Верховний Суд України 16.04.2013 31073080
          Застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг При здійсненні роздрібної торгівлі та громадського харчування на території села, що здійснюється підприємством споживчої кооперації, застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов’язковим при перевищенні річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів, встановленого у розмірі 75 000 грн. на один структурний підрозділ, має обчислюватися за календарний рік, а не будь-які 12 місяців за вибором органу державної податкової служби. Постанова Верховний Суд України 16.04.2013 31073055
          Застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг Обов’язок ведення обліку товарних запасів не міг бути покладений на фізичну особу-підприємця який здійснював підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (чинного на час виникнення спірних відносин). Натомість фізичні особи-підприємці, які перебували на загальній системі оподаткування, відповідно до вимог пункту 12 статті 3 та статті 6 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» були зобов’язані вести облік товарних запасів у порядку, визначеному чинним законодавством. Постанова Верховний Суд України 11.06.2013 32348471
          Застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг Суб’єкт підприємницької діяльності зобов’язаний щоденно, тобто кожного робочого дня, друкувати фіскальні звітні чеки на реєстраторах розрахункових операцій незалежно від того, чи здійснювалися розрахункові операції, які підлягають проведенню через реєстратори розрахункових операцій Постанова Верховний Суд України 24.09.2013 34064399
    • 9.3.бюджетної системи та бюджетного процесу; державного боргу
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Юрисдикція спорів, що виникають у зв’язку з наданням бюджетних коштів Зі змісту правовідносин, що виникли у зв’язку з наданням бюджетних коштів на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням; складу учасників цих відносин, одним з яких є суб’єкт владних повноважень, який відповідно до законодавства у формі договору позички бюджетних коштів реалізував одну із своїх функцій органу державної влади; існування заборгованості суб’єкта господарювання за отримані ним позички бюджетних коштів; нормативно визначеного порядку погашення заборгованості за отриманою позичкою, то на такі спірні правовідносини поширюється юрисдикція адміністративних судів. Постанова Верховний Суд України від 13 червня 2017 року №21-2233а16 67751747
    • 9.4.державного регулювання ринків фінансових послуг, у тому числі:
      • 9.4.1.операцій із цінними паперами
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Формування наглядової ради та ревізійної комісії акціонерного товариства Наслідком обрання до складу ревізійної комісії та наглядової ради представників одного акціонерного товариства є набуття цим товариством членства в обох названих органах, що є порушенням норм Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII “Про господарські товариства”. Постанова Верховний Суд України 07.02.2012 21839967
          Порядок відчуження векселів Відчуження (використання) векселів без узгодження з податковим органом є порушенням абзацу «б» підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на час виникнення спірних відносин) та потребує застосування штрафних санкцій у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами. Постанова Верховний Суд України 18.12.2012 28332538
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг Норми чинного законодавства, які регулюють відносини надання фінансових послуг, зобов’язують учасників ринку у цій сфері надавати у визначеному Положенням про Державний реєстр фінансових послуг, затвердженим розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року № 41 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11 вересня 2003 року за № 797/8118, порядку інформацію до реєстру про структурні підрозділи, які розташовані поза місцезнаходженням юридичної особи та здійснюють функції з надання послуг від її імені. Надання фінансових послуг через такий структурний підрозділ можливе за умови виконання цього обов’язку. Постанова Верховний Суд України 19.09.2011 19130691
        Порядок прийняття рішень про усунення порушень вимог законодавства про фінансові послуги Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України є колегіальним органом і розпорядження про усунення порушень вимог законодавства про фінансові послуги особами, які надають останні, мають видаватися колегіально. Постанова Верховний Суд України 13.02.2012 22547618
        Підсудність спорів, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку Системний аналіз норм Закону України від 14.05.1992 № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Закону України від 07.12.2000 № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність», Закону України від 23.02.2012 № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 12 Господарського процесуального кодексу України дає підстави зробити висновок, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Постанова Верховний Суд України від 16 лютого 2016 року №21-4846а15 56755298
        Пенсійне забезпечення на пільгових умовах Аналіз норм Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442, дає підстави для висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є формальна констатація факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списках №№ 1, 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком до такого витягу. Постанова Верховний Суд України від 6 червня 2017 року №21-2210а16 67074702
        Суб’єкти оскарження рішень та дій НБУ Відповідно до Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» до суб’єктів оскарження рішень та дій НБУ крім банків віднесено й «інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ». При цьому норма статті 79 цього Закону сформульована у загальному вигляді – як наділення таких суб’єктів правом на оскарження рішень НБУ без конкретизації предмета оскарження.
        Крім того, зі змісту статті 79 убачається, що в ній не міститься жодних застережень щодо можливості оскарження такими особами лише рішень НБУ, які прямо адресовані цим особам. Тому колегія суддів вважає, що вона поширюється на відносини та випадки, коли рішеннями НБУ порушуються права та законні інтереси також й інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ.
        Водночас, на підставі аналізу змісту Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» можна дійти висновку, що після введення тимчасової адміністрації всі повноваження виконавчого органу (правління) банку призупиняються, а у разі ліквідації – припиняються. Виходячи з викладеного банк як юридична особа в особі її органів правління позбавлений будь-якої можливості на звернення до суду за захистом порушених прав банку (його акціонерів) з метою оскарження відповідного рішення НБУ, зокрема, про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Водночас Фонд чи уповноважена особа Фонду, якій делеговано повноваження тимчасового адміністратора банку (ліквідатора), в силу норм цього Закону у своїй діяльності діє в інтересах НБУ та спрямована на співпрацю з НБУ, а не на звернення до суду з вимогами щодо визнання протиправними дій НБУ та/або оскарження прийнятих НБУ рішень
        Постанова Верховний Суд України від 27 червня 2017 року №21-3739а16 Рішення відсутнє у реєстрі
    • 9.5.процедур здійснення контролю Рахунковою палатою, державного фінансового контролю, внутрішньої контрольно-ревізійної роботи
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Повноваження органів контрольно-ревізійної служби (органів державного фінансового контролю) Встановлені статтею 2 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) завдання щодо контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов’язань, презюмують наділення контрольно-ревізійної служби правом проводити перевірки стосовно дотримання законодавства при нарахуванні та виплаті установою державної форми власності заробітної плати працівникам. Постанова Верховний Суд України 13.11.2012 27996267
        Оскарження акта перевірки суб’єкта владних повноважень Акт перевірки не є рішенням суб’єкта владних повноважень у розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов’язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта. Постанова Верховний Суд України 10.09.2013 33770792
        Проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією на підставі звернення правоохоронних органів Передача до правоохоронного органу матеріалів ревізії, здійснюваної на підставі звернення цього органу, не позбавляє контролюючий орган можливості реалізації визначеного пунктом 7 частини першої статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) права направляти за результатами проведених ревізій загальнообов’язкові для виконання вимоги керівництву підконтрольних установ з метою усунення виявлених порушень законодавства, порядку ефективного використання коштів і майна, належного державі чи територіальним громадам, забезпечення чого є метою діяльності цих органів згідно з положеннями статті 2 цього Закону. Постанова Верховний Суд України 10.12.2013 36369562
        При оскарженні вимог органів ДФІ про відшкодування збитків підконтрольною установою правильність їх обчислення не перевіряється. Правильність обчислення збитків слід перевіряти у справі (похідній) за позовом органу ДФІ до підконтрольної установи про їх стягнення. Органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред’являти обов’язкові до виконання вимоги. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об’єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Коли збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною. Постанова від 14 жовтня 2014 року № 21-439а14 41384792
        Обов’язок для підконтрольних установ породжують вимоги Державної фінансової служби України, не пов’язані із стягненням коштів. Органи ДФІ мають право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов’язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки. Водночас збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною. Постанова від 20 травня 2014 року № 21-93а14 39493119
        Органи Держфінінспекції не володіють повноваженнями пред’являти вимоги про індексацію страхових виплат шляхом їх перерахунку і донарахування сум індексації У статті 10 Закону № 2939-XII право Держфінінспекції пред’являти вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства лише з питань збереження і використання державної власності та фінансів, а також на межі компетенції Держфінінспекції щодо контролю за додержанням страхувальниками законодавства про страхування від нещасного випадку, визначені Порядком нагляду у сфері соціального страхування. Тому, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність у Держфінінспекції повноважень заявляти вимогу про усунення виявлених у ході ревізії цільового та законного використання коштів Фонду порушень порядку індексації страхових виплат шляхом перерахунку і донарахування сум індексації. Постанова від 30 вересня 2014 року № 21-409а14 41019644
        Обов’язковою є вимога органу ДФІ про корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, а не про стягнення збитків. В органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов’язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки. Постанова від 22 вересня 2015 року № 21-1561а15
        Відновлення втраченого судового провадження Рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині приймається в порядку окремого особливого судового провадження, встановленого розділом VII КАС України. Прийняття цього рішення за підсудністю відноситься до повноважень суду, який ухвалив рішення по суті спору або постановив ухвалу про закриття провадження у справі. Відповідно до частини третьої статті 279 КАС України саме цей суд вправі закрити розгляд заяви про відновлення провадження у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження та роз’яснити особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.
        На стадії касаційного перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій, приводом для якого є касаційна скарга, а підставами – порушення судом норм матеріального чи процесуального права, суд касаційної інстанції не має повноважень на ревізію рішення суду про відновлення втраченого судового провадження і права на підставі статті 279 КАС України з посиланням на недостатність зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого провадження ухвалювати рішення про закриття касаційного провадження.
        Постанова Верховний Суд України від 15 листопада 2016 року №21-2361а16 63427670
    • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
      Підтвердження повноважень прокурора Відповідно до статті 56 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) під поняттям «прокурор» у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, третій, п’ятій і сьомій статті 46, статті 46-1, статті 46-2, 46-3, 46-4, частині першій статті 47, статтях 48, 48-1, 49, 50, 50-1 та 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники та помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх перші заступники, заступники, міжрайонні прокурори, прокурори міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх перші заступники і заступники, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах своєї компетенції.
      Під поняттям «прокурор» у частині третій статті 20 та статтях 21, 23 та 24 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх перші заступники, заступники, міжрайонні прокурори, прокурори міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх перші заступники і заступники.
      Наведеними положеннями КАС та Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» не встановлено необхідності підтвердження довіреністю повноважень осіб зазначених у статті 56 Закону № 1789-ХІІ, як представників у адміністративному процесі, які діють у межах своєї компетенції. Такі особи підтверджують свої повноваження службовим посвідченням.
      Повноваження інших працівників прокуратури, які виконують функції прокурора щодо представництва інтересів держави чи громадянина в адміністративному судочинстві, повинні бути підтверджені довіреністю.
      Постанова Верховний Суд України від 18 жовтня 2016 року №21-26а16 62722384
      Підсудність справ щодо дій, бездіяльності ліквідатора банку Згідно з частиною першою статті 73 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу.
      Частиною другою вказаної норми передбачено, що у разі порушення цього Закону чи нормативно-правових актів НБУ, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно з положеннями цього Закону.
      Ліквідація банку з ініціативи НБУ здійснюється відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів НБУ.
      З огляду на викладене слідує, що застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ є частиною здійснюваного ним банківського нагляду, тобто здійснення ліквідації банку за ініціативою НБУ за своєю суттю є реалізацією владних управлінських функцій.
      Частиною дев’ятою статті 88 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора. Ліквідатор приступає до виконання обов’язків негайно після відкликання ліцензії.
      Відповідно до частини шостої статті 92 цього Закону в редакції, чинній на час відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Банку, при виконанні своїх обов’язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника НБУ.
      Разом із тим за змістом частини четвертої статті 99 Закону України «Про банки і банківську діяльність» позови, подані проти ліквідатора, вважаються позовами, поданими проти НБУ.
      У контексті пункту 7 частини першої статті 3 КАСУ з урахуванням положень частини шостої статті 92 Закону України «Про банки і банківську діяльність» призначений НБУ ліквідатор є суб’єктом, що здійснює владні управлінські функції на виконання делегованих повноважень.
      Таким чином, спір, який виник за участю суб’єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державного регулювання діяльності банків та здійснення банківського нагляду НБУ є публічно-правовим та вирішується в порядку адміністративного судочинства.
      Постанова Верховний Суд України від 31 травня 2017 року №21-3361а16 67407823
  • 10.Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:
    • 10.1.збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій Порядок відшкодування Пенсійному фонду України фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” не змінився у зв’язку з набранням 1 січня 2004 року Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” чинності, оскільки норми останнього не змінювали регулювання спірних відносин. Постанова Верховний Суд України 31.01.2011 14222230
        Сплата банками страхових внесків Відповідно до абзацу другого частини 12 статті 20 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), установи банків приймають від страхувальників платіжні доручення та інші платіжні документи на видачу (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. У разі невиконання банками цієї вимоги вони за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують відповідному територіальному органу Пенсійного фонду суму, що дорівнює сумі несплачених страхових внесків, з правом зворотної вимоги до страхувальників щодо відшкодування цієї суми. Постанова Верховний Суд України 07.02.2011 14367306
        Відповідальність за несплату страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням Застосування до відповідача штрафних (фінансових) санкцій за несплату страхових внесків, встановлених Законом України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” із виплат, які відповідно до Закону України від 9 вересня 2004 року № 1994-IV “Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України “Про освіту” педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів” визнані кредиторською заборгованістю Державного бюджету України, є правомірним. Оскільки Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, як і жоден нормативно-правовий акт до 2 червня 2006 року, не містить положень, які б звільняли страхувальника від обов’язку нарахування та сплати страхових внесків з таких виплат чи відповідальності за неповноту їх сплати. Тому підстав стверджувати про відсутність правопорушення у сфері господарювання, яке полягає в несплаті страхових внесків, немає. Постанова Верховний Суд України 30.05.2011 16571547
        Сплата страхових внесків Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) не пов’язує обов’язок страхувальника щодо сплати страхових внесків у встановлений абзацом першим частини шостої статті 20 цього Закону строк із часом одержання (перерахування) коштів на оплату праці (виплати доходу). Положення абзацу шостого частини шостої згаданої статті Закону, відповідно до якого перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), не звільняють страхувальника від обов’язку сплати страхових внесків у 20-денний строк із дня закінчення звітного періоду у зв’язку з неодержанням останнім цих коштів. Постанова Верховний Суд України 30.05.2011 16571557
        Відшкодування витрат на виплату державної адресної допомоги Зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги. Постанова Верховний Суд України 20.06.2011 17316896
        Визначення страховика, який має виплачувати пенсію по інвалідності Страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду – відшкодувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків Постанова Верховний Суд України 06.06.2011 21-116а11
        Предмет перевірки органів Пенсійного фонду України Оскільки предмет перевірки органів Пенсійного фонду України та контрольно-ревізійної служби різний, то повноваження Пенсійного фонду України щодо контролю за дотриманням страхувальниками та застрахованими особами вимог законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування не виключають компетенцію органів контрольно-ревізійної служби з контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, зокрема шляхом проведення перевірки правомірності нарахування страхових внесків. Постанова Верховний Суд України 25.06.2011 17316888
        Статус рішення органу Пенсійного фонду України та строки його прийняття У розумінні Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV “Про виконавче провадження” рішення органу Пенсійного фонду України не є виконавчим документом, тому недоїмка, штраф та пеня стягуються в судовому порядку. Оскільки строки стягнення не є предметом регулювання Закону України від 9 липня 2003 року № 1058 IV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, то частину 15 статті 106 цього Закону в контексті положень частини 14 цієї ж статті треба розуміти як непоширення строків давності не лише на стягнення недоїмки, пені та штрафів в судовому порядку, а й на прийняття рішення органу Пенсійного фонду України про їх застосування. Постанова Верховний Суд України 25.06.2011 17316890
        Порядок перерахування несплачених сум страхових внесків Несплачені суми страхових внесків, нараховані за звітний період, платник зобов’язаний перерахувати на рахунок Пенсійного фонду України до 20 числа місяця, наступного за звітним, а одночасно із виплатою заробітної плати протягом звітного періоду, за який вона нарахована, платником сплачуються авансові платежі у пропорційних розмірах. При цьому фінансовий стан платника страхових внесків не звільняє його від сплати недоїмки, нарахування пені та застосування фінансових санкцій. Постанова Верховний Суд України 30.05.2011 16571561
        Проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання Аналіз норм Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві осіб, та Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 826 на виконання частини восьмої статті 34 цього Закону, дає підстави вважати, що Фонд зобов’язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв’язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Положення пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві Постанова Верховний Суд України 23.05.2011 16062625
        Відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій Відповідно до частини шостої статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” недоїмка не підлягає списанню, крім випадків повної ліквідації юридичної особи. До дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи підприємство не звільнено від покладених на нього відповідно до вищенаведеного Закону обов’язків щодо відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій його працівникам. Постанова Верховний Суд України 30.05.2011 16938283
        Виконання зобов’язань щодо сплати страхових внесків під час процедури банкрутства Статті 1, 12 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв’язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов’язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів. З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов’язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов’язання. З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов’язань поточних кредиторів, то за цими зобов’язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов’язаннями, які забезпечують належне виконання основного зобов’язання і є похідними від нього. З огляду на наведене, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то, відповідно, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання таких зобов’язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов’язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на законі. Постанова Верховний Суд України 25.06.2011 17914330
        Строки застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату страхових внесків Строки застосування адміністративно-господарських санкцій, визначені статтею 250 Господарського кодексу України, не застосовуються до порушень щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, оскільки порядок сплати цих внесків, стягнення недоїмки, нарахування штрафів та пені за його порушення регулюються Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Частина п'ятнадцята статті 106 зазначеного Закону передбачає, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується. Постанова Верховний Суд України 04.07.2011 17914370
        Відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій Аналіз положень пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” у контексті статті 14 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” дає підстави для висновку про те, що порядок, за якого витрати на доставку пільгових пенсій покриваються до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року – за рахунок коштів Державного бюджету України, стосується лише витрат на виплату та доставку пенсій, призначених особам на підставі статті 14 Закону України “Про пенсійне забезпечення”. Підприємство зобов’язане відшкодувати управлінню Пенсійного фонду витрати на виплату та доставку пенсій, які згідно з розрахунком, складеним управлінням відповідно до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, призначені працівникам підприємства відповідно до пункту “а” частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”. Постанова Верховний Суд України 10.10.2011 19130692
        Виконання зобов’язань щодо сплати страхових внесків протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів Положення статті 12 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), стосується вимог, зобов’язань, які підпадають під поняття мораторію. Таким чином, це положення слід застосовувати у контексті статті 1 цього Закону, де наведене саме визначення мораторію. Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання таких зобов’язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов’язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі. Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов’язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною першою статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Постанова Верховний Суд України 04.07.2011 18194887
        Стягнення несплачених страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування з платників фіксованого сільськогосподарського податку Збір на обов’язкове державне соціальне страхування у 2001–2004 роках існував на законодавчому рівні та сплачувався платниками у складі фіксованого сільськогосподарського податку. Позовні вимоги центру зайнятості про стягнення суми несплачених страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, штрафу та пені за 2001 – 2004 роки до підприємства, яке в цей період сплачувало фіксований сільськогосподарський податок відповідно до Закону України від 17 грудня 1998 року № 320-XIV “Про фіксований сільськогосподарський податок”, є неправомірними. Постанова Верховний Суд України 12.09.2011 18732337
        Спосіб захисту порушеного права Пенсійного фонду України у разі наявності спору та незгоди на підписання актів звірки розрахунків витрат, пов’язаних з виплатою пільгових пенсій Встановлене Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року № 5-4/4, правило щодо підписання актів звірки розрахунків підлягає застосуванню лише за відсутності спору. У разі наявності спору та незгоди на підписання актів звірки розрахунків з боку Фонду вимоги про стягнення таких сум мають вирішуватися у судах адміністративної юрисдикції шляхом пред’явлення органами Пенсійного фонду України позову про стягнення цих сум, а не шляхом пред’явлення вимог про підписання актів звірки. Постанова Верховний Суд України 28.11.2011 20014561
        Застосування штрафних санкцій за несплату страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням Рішення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 11 вересня 2007 року про застосування штрафних санкцій, прийняте після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 року № 745 “Деякі питання, пов’язані із сплатою страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, згідно з якою страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на вказані виплати не нараховуються, є неправомірним. Постанова Верховний Суд України 21.11.2011 20014527
        Сплата страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування суб’єктами малого підприємництва Страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати. Згідно з пунктом 16 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому. Положення статті 6 Указу про звільнення суб’єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на обов’язкове державне пенсійне страхування суперечить цьому Закону і застосуванню не підлягає. Постанова Верховний Суд України 11.04.2011 15166351
        Порядок погашення сум недоїмки зі сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, пені та фінансових санкцій Маючи несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і сплачуючи при цьому поточні суми страхових внесків, страхувальник не вважається таким, що своєчасно виконав свої зобов’язання за поточний період, оскільки в силу імперативних вимог частини п’ятої статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) органи Пенсійного фонду України зобов’язані направити цей платіж на погашення недоїмки, пені та фінансових санкцій. Постанова Верховний Суд України 21.02.2012 21839989
        Відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій У пункті 2 Прикінцевих положень Закону від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» відсутні підстави для відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на підставі пункту «з» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХП «Про пенсійне забезпечення» водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів тощо), оскільки ця категорія працівників не відноситься до Списків № № 1, 2. Вказана норма регулює лише порядок відшкодування витрат на доставку і виплату пільгових пенсій, призначених згідно зі Списками № № 1, 2 та пунктів «в», «є» та «ж» статті 13 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Постанова Верховний Суд України 21.02.2012 22204818
        Відшкодування витрат на виплату підвищення до пенсії Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності. Одним з основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів, які відповідно до статті 46 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням. Зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що підвищення до пенсії як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не може нести витрати на виплату підвищення до пенсії. Постанова Верховного Суду України 20.02.2012 23740250
        Витрати на виплату та доставку пенсій Аналіз положень пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у контексті статті 14 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» дає підстави для висновку про те, що порядок, за якого витрати на доставку пільгових пенсій покриваються до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного Фонду України, а з 1 січня 2005 року – за рахунок коштів Державного бюджету України, стосується лише витрат на виплату та доставку пенсій, призначених особам на підставі статті 14 зазначеного Закону. Постанова Верховний Суд України 24.04.2012 24976394
        Витрати на доставку та виплату пенсій Витрати на виплату та доставку пенсій особам, які були зайняті на роботах за списком № 1, покриваються підприємствами та організаціями. Винятком із цього правила є лише порядок покриття витрат на виплату та доставку пенсій особам, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Оскільки за змістом абзацу п’ятого підпункту 1 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсій таким особам здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а з 1 січня 2005 року – за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, то і витрати на виплату та доставку пільгових пенсій покриваються за рахунок Пенсійного фонду України та Державного бюджету України відповідно. Виходячи зі змісту положень пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» зазначеного Закону у контексті статті 14 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» можна зробити висновок, що порядок, за якого витрати на доставку пільгових пенсій покриваються до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а з 1 січня 2005 року – за рахунок коштів Державного бюджету України, стосується лише витрат на виплату та доставку пенсій, призначених особам на підставі статті 14 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення». Постанова Верховний Суд України 29.05.2012 24976408
        Витрати на доставку та виплату пенсій Відповідно до положень частини першої статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить зазначеному Закону. Крім того, відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать зазначеному Закону. Постанова Верховний Суд України 29.05.2012 24976408
        Суть надбавок та підвищення до пенсії «Надбавки та підвищення», які встановлюються та виплачуються згідно з положеннями Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», відрізняється від поняття «збільшення розміру пенсії внаслідок її перерахунку», визначеного Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», адже нормами законодавства передбачено не лише різні підстави для таких змін розміру пенсії (під час встановлення та виплати додаткових доплат, надбавок, підвищень застосовуються норми Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», під час здійснення перерахунку та виплати пенсії з урахуванням збільшення, яке відбулось внаслідок її перерахунку, – Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»), а й правові наслідки – додаткові доплати, надбавки, підвищення мають окремий статус та обліковуються окремими рядками, а збільшення розміру пенсії внаслідок її перерахунку за нормами України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» становить її основний розмір. Постанова Верховний Суд України 29.05.2012 24976408
        Капіталізація платежів платоспроможної юридичної особи, яка ліквідується Капіталізація платежів платоспроможної юридичної особи, яка ліквідується, здійснюється на підставі Порядку капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов’язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров’ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року № 765. Вимоги статті 46 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та положення зазначеного Порядку поширюються на випадки ліквідації платоспроможної юридичної особи. Постанова Верховний Суд України 26.06.2012 25240272
        Стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій Управління Пенсійного фонду України на підставі статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-VІ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», абзацу п'ятого пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України від 8 липня 2010 року № 2461-VI «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правомірно прийняло спірну вимогу щодо стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, оскільки така вимога здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій Постанова Верховний Суд України 03.07.2012 25300159
        Сплата внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування До суб’єктів права на користування спеціальною пільговою ставкою нарахування страхових внесків віднесені платники фіксованого сільськогосподарського податку. Закон не дає підстав для розширеного тлумачення поняття платника такого податку за рахунок його філій, що не є юридичними особами. Постанова Верховний Суд України 13.02.2012 22204827
        Відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, пенсій у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття Згідно з положеннями статті 21 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року № 5-4/4, витрати на виплату та доставку пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, пенсій у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття підлягають відшкодуванню відділенням Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України управлінню Пенсійного фонду України. Постанова Верховний Суд України 20.11.2012 27996280
        Застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання звітності до органів Пенсійного фонду України Застосування управлінням Пенсійного фонду України фінансових санкцій до платника страхових внесків за несвоєчасне подання звітності до органів Пенсійного фонду України за 2008-2009 та 2010 роки на підставі пункту 5 частини дев’ятої статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» після 1 січня 2011 року є протиправним, оскільки зазначена норма з цієї дати втратила чинність згідно із Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Постанова Верховний Суд України 20.11.2012 27996302
        Сплата збору на обов’язкове державне пенсійне страхування при купівлі автомобіля На час виникнення спору про сплату збору на обов’язкове державне пенсійне страхування при купівлі автомобіля положення Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740, суперечили вимогам Закону України № 400/97-ВР «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» у частині регулювання правовідносин зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів. За таких обставин відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, у цьому випадку – Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування». Постанова Верховний Суд України 26.02.2013 30005853
        Відповідальність за порушення законодавства про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб Стаття 65 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» може бути застосована при встановленні відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, зазначених у цьому Законі, а також у несвоєчасному оформленні або поданні документів для призначення пенсії, у видачі для оформлення пенсій недостовірних даних і документів лише у взаємозв’язку з відповідною нормою цивільного, адміністративного або кримінального права, які встановлюють санкцію за такі порушення пенсійного законодавства. Постанова Верховний Суд України 14.03.2013 30757950
        Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування У випадках, коли Верховною Радою України не прийнятий закон про Державний бюджет України на поточний бюджетний період, то податки, збори (обов’язкові платежі) та інші надходження справляються відповідно до закону про Державний бюджет України на попередній бюджетний період. За таких обставин збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу безготівкової валюти протягом січня–березня 2010 року повинен справлятись платниками в розмірі, визначеному Законом України від 26 грудня 2008 року № 835-VI «Про державний бюджет України на 2009 рік» на попередній бюджетний період, тобто у розмірі 0,2 відсотка від об’єкта оподаткування. Постанова Верховний Суд України 11.06.2013 32213965
        Стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків Після набрання чинності Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» за органами Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України збережено повноваження щодо застосування фінансових санкцій за несплату заборгованості по страхових внесках, яка виникла до 1 січня 2011 року. Постанова Верховний Суд України 01.10.2013 34180771
        Виконання вимог про сплату недоїмки Вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування є виконавчим документом, який підлягає виконанню державною виконавчою службою, і при її наявності повторне звернення до суду про її стягнення не допускається, оскільки є рішення з цього ж питання суб’єкта владних повноважень, ухвалене в межах повноважень, наданих йому законом. Постанова Верховний Суд України 03.10.2013 33303842
        Повернення помилково сплачених чи зарахованих до бюджету обов’язкових платежів Збір, помилково зарахований до спеціального фонду державного бюджету внаслідок сплати особою, яка не є суб’єктом цього збору, не підлягає стягненню із контролюючого органу – Пенсійного фонду України, оскільки такий спосіб відновлення порушеного права суперечить встановленому законодавством порядку повернення помилково сплачених чи зарахованих до бюджету обов’язкових платежів. Постанова Верховний Суд України 10.12.2013 36369553
        Сплата ЄСВ пенсіонерами за віком ФОП, які отримують пенсію за віком (навіть із зменшенням пенсійного віку) і які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, проте не позбавлені права сплачувати цей внесок на добровільній основі. Постанова від 15 квітня 2014 року № 21-59а14 Постанова від 20.05.2014 року № 21-160а14 38655046
        Стягнення органами ПФУ заборгованості по страхових внесках та санкціях яка виникла з квітня 2008 рок по серпень 2011 року. Заборгованість у зв’язку з несплатою страхових внесків, а відтак і накладені штрафні санкції, які виникли за період з квітня 2008 року по серпень 2011 року, мають бути стягнуті і після 1 січня 2011 року, оскільки зазначені заборгованість і штрафні санкції виникли в період дії пункту 2 частини дев’ятої статті 106 Закону № 1058-IV. Постанова від 1 липня 2014 року № 21-208а14 39891896
        Компенсація витрат по громадянам у зв’язку із виплатою пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку, який мав місце на території республік СРСР Витрати, понесені органами ПФУ у зв’язку із виплатою пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (у тому числі й пенсії особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, або пенсії у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР), підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду як належного страховика від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Постанова від 20 травня 2014 року № 21-136а14 39332823
        Акт перевірки проведеної органами Пенсійного фонду та дії посадових осіб при проведенні такої перевірки не можуть бути предметом оскарження. Акт перевірки не є рішенням суб’єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов’язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта. Постанова від 7 липня 2015 року № 21-334а15 46872169
        Вимога сплатити штрафні санкції (до органів ПФУ) визнається конкурсною, навіть у випадку оскарження її до суду ще до порушення провадження у справі про його банкрутство. Вимога сплатити штрафні санкції та нараховану пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків, яка була сформована і надіслана боржнику до порушення провадження у справі про банкрутство, визнається конкурсною і не змінює своєї юридичної природи на поточну незалежно від того, що боржник ще до порушення провадження у справі про його банкрутство за заявою іншого (ініціюючого) кредитора оскаржив її (вимогу) до адміністративного суду, судовий розгляд якої на дату порушення провадження у справі про банкрутство не був завершений ухваленням судового рішення, що набрало законної сили. Постанова від 21 квітня 2015 року № 21-91а15 45186632
        Відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій призначених до 01.01.2004 року. Із набранням чинності Законом № 1058-IV (з 1 січня 2004 року) витрати на виплату та доставку пенсій, призначених на підставі пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII особам, які були зайняті на роботах за списком № 1, покриваються підприємствами та організаціями. Обов’язок підприємств та організацій з відшкодування понесених ПФУ після 1 січня 2004 року витрат на виплату і доставку зазначених пенсій не пов’язаний із датою призначення такої пенсії чи часом набуття необхідного для цього пільгового стажу. Постанова від 30 червня 2015 року № 21-171а15 46803611
        Органи ПФУ не мають права спрямовувати суми витрат на виплату та доставку пільгових пенсій в порядку черговості виникнення заборгованості. Право спрямовувати суми на погашення заборгованості в порядку календарної черговості її виникнення надано управлінню ПФУ лише щодо недоїмки, пені та фінансових санкцій. Водночас суми, які підлягають сплаті страхувальниками в рахунок відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, не є страховими внесками, недоїмкою, штрафними санкціями чи пенею. Постанова від 2 червня 2015 року № 21-166а15
        Порядок повернення надміру або помилково сплачених страхових внесків на з.о.д.п.с. у складі єдиного податку врегульований Законом № 1058-ІV та Порядком від 27 вересня 2010 року № 21-1, а не податковим законодавством. Сплачена суб’єктами підприємницької діяльності юридичними особами, які перебували на спрощеній системі оподаткування, частина сум єдиного податку, що перераховувалася органами Держказначейства на рахунки органів ПФУ, зараховувалася в рахунок сплати страхових платежів, у зв’язку з чим на них поширюється законодавство щодо порядку повернення надміру або помилково сплачених страхових внесків. Постанова від 20 січня 2015 року № 21-402а14 42685774
        Покриття витрат на виплату пенсій призначених згідно п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788-XI за рахунок коштів підприємств. Витрати на виплату та доставку пенсій, призначених на підставі пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-XI особам, які були зайняті на роботах за списком № 1, покриваються підприємствами та організаціями. (Верховний Суд України вже висловлював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постановах від 23 квітня 2013 року (справа № 21-113а15), 10 вересня 2013 року (справа № 21-215а13), 30 червня 2015 року (справа № 21-171а15). Постанова Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року № 21-3415а15 54004964
        Підсудність справ щодо стягнення грошових зобов’язань з боржника, який визнаний банкрутом З моменту порушення провадження щодо банкрутства боржника він перебуває в особливому правовому режимі, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», і розгляд спорів про стягнення з нього грошових зобов’язань зі сплати сум страхових внесків на загальнообов’язкове соціальне страхування, в тому числі штрафних санкцій та пені у зв’язку з несвоєчасною їх сплатою (несвоєчасним перерахуванням), має здійснюватися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Постанова Верховний Суд України від 21 березня 2017 року №21-5878а15
        Звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску в зоні АТО Перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VІ. З огляду на дію абзацу третього пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Водночас, Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VІ не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі. У рішенні Суд також визначив обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у цій зразковій справі: - перебування платника єдиного внеску, зареєстрованого в зоні АТО, на обліку в податкових органах, розташованих за межами такої території; - невиконання платником єдиного внеску своїх обов’язків, які виникли до початку та/або після закінчення антитерористичної операції. Рішення Верховного Суду від 30 березня 2018 року у зразкові справі Пз/9901/22/18 73108956
    • 10.2.управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі:
      • 10.2.1.загальнообов’язкового державного страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Порядок призначення, перерахування і проведення страхових виплат Норми Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), як і Порядок призначення, перерахування і проведення страхових виплат, затвердженим постановою правління Фонду від 27.04.2007 року № 24 у цілому, не містять положень щодо обов’язку страхувальника подавати до робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, для виплати допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю потерпілого, саме оригіналу акта про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1. Подання страхувальником серед інших документів для виплати зазначеної допомоги засвідченої відповідальними особами підприємства копії акта про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1, а не його оригінала, не може бути підставою для відмови у перерахуванні страхових виплат, оскільки зазначене не віднесено до передбачених у статті 37 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) випадків, коли Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань може відмовити у страхових виплатах. Постанова Верховний Суд України 15.10.2013 34458379
          Виплата Відділенням ВДФССНВ в користь органів Пенсійного фонду витрат понесених при виплат пенсії у зв’язку із втратою годувальника. Страхові виплати пенсії у зв’язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1105-ХІV Фонд виплачує у разі настання страхового випадку виключно особам, які мають право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону), перелік яких міститься у статті 33 зазначеного Закону. У разі якщо особи, яким призначені пенсії у зв’язку з втратою годувальника, не підпадають під визначений статтею 33 Закону № 1105-ХІV перелік осіб, які мають право на одержання страхової виплати пенсії у зв’язку з втратою годувальника, витрати, понесені управлінням ПФУ у зв’язку з виплатою та доставкою таких пенсій, не підлягають відшкодуванню Фондом. Постанова від 8 липня 2014 року № 21-240а14 39891914
          Умови відшкодування Фондом страхових виплат пенсій у зв’язку із втратою годувальника. Страхові виплати пенсії у зв’язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1105-ХІV Фонд виплачує у разі настання страхового випадку виключно особам, які мають право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону), перелік яких міститься у статті 33 зазначеного Закону. У разі якщо особи, яким призначені пенсії у зв’язку з втратою годувальника, не підпадають під визначений статтею 33 Закону № 1105-ХІV перелік осіб, які мають право на одержання страхової виплати пенсії у зв’язку з втратою годувальника, витрати, понесені органом ПФУ у зв’язку з виплатою та доставкою таких пенсій, не підлягають відшкодуванню Фондом. Постанова від 9 червня 2015 року № 21-220а15
          Відшкодування органами ПФУ втрат на виплату пенсії по інвалідності особам, які отримали каліцтво внаслідок нещасних випадків на виробництві або професійного захворювання на території республік колишнього СРСР. Витрати, понесені органами ПФУ у зв’язку із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності від трудового каліцтва (у тому числі й пенсій особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР), підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду як належного страховика від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань. Постанова від 19 травня 2015 року № 21-241а15
          Використання регіональної мови при здійсненні судочинства. Обов’язковою умовою для здійснення судочинства в Україні регіональною мовою (мовами) є її поширення як такої на відповідній території України згідно з рішенням місцевої ради. Постанова Верховний Суд України від 6 липня 2016 року №21-1092а16 58986550
      • 10.2.2.загальнообов’язкового державного страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю У разі настання одного зі страхових випадків, передбачених частиною першою статті 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», зокрема тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, застрахованій особі надається допомога по тимчасовій непрацездатності у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу).
          Оплата перших п’яти днів такої непрацездатності здійснюється за рахунок коштів роботодавця, а починаючи з шостого дня за весь період до відновлення працездатності відповідна допомога виплачується Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
          Якщо на підприємстві не застосовується підсумований облік робочого часу або облік робочого часу в годинах в місяцях розрахункового періоду, за який обчислюється середня заробітна плата, або в періоді, за який виплачується допомога, для розрахунку страхових виплат та оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця застосовується середньоденна заробітна плата (дохід) за відпрацьований час або за один календарний день.
          Тобто, якщо п’ятий день непрацездатності застрахованої особи припадає на нічну зміну, яка розпочинається цього дня, а закінчується наступного, оплата такого дня (зміни) тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок підприємства.
          Якщо ж, починаючи з шостого дня непрацездатності, допомога застрахованій особі виплачується Фондом і останній день непрацездатності припадає знову ж таки на нічну зміну, оплата такого дня (зміни) тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок Фонду.
          Постанова Верховний Суд України від 26 квітня 2016 року №21-6574а15 57832383
          Право громадянки на належну допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами У випадку ліквідації або реорганізації державної установи, під час якої працівника переведено до іншої державної установи (правонаступника), пункт 25 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266 необхідно застосовувати з урахуванням того, що розрахунковий період, за який обчислюється середня заробітна плата для нарахування особі допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами, визначається за 12 календарних місяців за її останнім основним місцем роботи, яким є не лише установа, до якої переведено працівника, але й та установа, в якій вона працювала до ліквідації (реорганізації)». Постанова Верховний Суд від 31 січня 2018 року №382/603/17 71939105
      • 10.2.3.загальнообов’язкового державного страхування на випадок безробіття
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Фізична особа - підприємець не має права на отримання допомоги по безробіттю Особа, зареєстрована як ФОП (незалежно від того, сплачує вона єдиний податок чи перебуває на загальній системі оподаткування), не може бути визнана безробітною і не має права на виплату допомоги по безробіттю. Постанова від 8 липня 2014 року № 21-79а14 39999301
          Стягнення безпідставно отриманої допомоги по безробіттю Укладення застрахованою особою, яка має статус безробітної, цивільно – правового договору предметом якого є надання послуг за винагороду, є обставиною, що впливає на умови виплати їй допомоги по безробіттю, тому неповідомлення цією особою центру зайнятості про виникнення такої обставини свідчить про невиконання нею своїх обов’язків та відповідно до частини третьої статті 36 Закону № 1533-ІІІ є підставою для стягнення суми виплаченого забезпечення. Постанова від 17 лютого 2015 року № 21-20а15 42905870
          Юрисдикція судів у справах про стягнення допомоги по безробіттю Якщо спір виник щодо правомірності набуття особою права власності на виплачену Центром зайнятості допомогу по безробіттю та стягнення цієї суми з неї як з недобросовісного набувача, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер. А відтак його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів. Постанова Верховний Суд України від 25 травня 2016 року №21-883а16 58160850
      • 10.2.4.загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби)
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Обчислення розміру пенсій військовослужбовцям Премія, яку позивач просив врахувати для обчислення нового розміру пенсії, носить тимчасовий характер, виплата її дозволена за наявності передбачених підстав лише в межах видатків, передбачених у кошторисах військових частин для грошового забезпечення військовослужбовців у 2007 році, що виключає їх як підставу для перерахунку пенсій. Постанова Верховний Суд України 25.06.2011 17316895
          Визначення часу, із якого заробітна плата вважається підвищеною за рахунок виплати премій Стаття 371 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ “Про державну службу” та пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 865 “Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії” визначають порядок і умови перерахунку пенсій державних службовців, але не визначають час, із якого заробітна плата вважається підвищеною за рахунок виплати премій. Це питання врегульоване Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, відповідно до пункту 3 якого премії включаються у заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату, тобто премія, яка нарахована і виплачена у певному місяці за результатами роботи у попередньому місяці, включається у заробіток для обчислення пенсії у тому місяці, в якому вона була нарахована і виплачена. Постанова Верховний Суд України 04.07.2011 17914334
          Обчислення пенсії наукового працівника При обчисленні за правилами статті 40 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” пенсії наукового працівника, призначеної відповідно до статті 24 Закону України від 13 грудня 1991 року № 1977-ХІІ “Про наукову та науково-технічну діяльність”, із періоду, за який враховується заробітна плата для обчислення пенсії, може бути виключений період, який не перевищує 10 відсотків тривалості саме наукового стажу такого працівника. Постанова Верховний Суд України 19.09.2011 18558838
          Грошове забезпечення для обчислення пенсії військовослужбовцям, відрядженим для роботи до інших органів Особливістю пенсійного забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України від 9 квітня 1992 року № 2262-XІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” і які були відряджені для роботи в органах державної влади та органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах та одержували заробітну плату в порядку і розмірах, установлених для працівників цих органів та організацій, є те, що базою для обчислення і перерахунку пенсії має бути грошове забезпечення, встановлене за військовою (спеціальною) посадою, оскільки пенсія призначається на єдиних засадах після звільнення з військової (спеціальної служби). Крім цього, за змістом постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року № 104 “Про порядок і норми грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ” (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) грошове забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до підрозділів Національного космічного агентства України, мало виплачуватися з окладів за посадами, займаними такими особами в його підрозділах, азі січня 2003 року – з окладів за військовим званням та інших видів грошового забезпечення у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців. Постановами Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2007 року № 602 “Про розмір посадового окладу (тарифної ставки) працівника 1 тарифного розряду Єдиної тарифної сітки” (втратила чинність) та від 3 травня 2007 року № 682 “Про запровадження тарифних коефіцієнтів Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, передбачених за II етапом” встановлені розміри посадових окладів для цивільних працівників, а не військовослужбовців, тому вони не можуть бути підставою для проведення перерахунку пенсій військовослужбовців з підстав та у порядку, визначеними статтею 63 Закону України № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Постанова Верховний Суд України 17.10.2011 21-226а11
          Порядок призначення пенсії за військову службу в гірських районах Порядок призначення пенсії особам, які проходили військову службу в гірських районах, регулюється пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів від 17 липня 1992 року № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), а не пунктом 9 цієї постанови, який встановлює цей порядок стосовно осіб, які отримували підвищені посадові оклади за службу у високогірних місцевостях. Постанова Верховний Суд України 31.10.2011 19564795
          Обчислення розміру пенсії військовослужбовцям За загальним правилом дії норм права у часі, у зв’язку з набранням чинності з 29 квітня 2006 року Закону України від 4 квітня 2006 року № 3591-IV «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців», яким установлено порядок визначення заробітку (грошового забезпечення) для обчислення пенсій військовослужбовцям та заборонено змінювати положення Закону України від 9 квітня 1992 року№ 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо умов і норм пенсійного забезпечення зазначених у ньому осіб іншими законами, положення пункту 30 статті 77 та частин першої, другої статті 40 Закону України від 20 грудня 2005 року№ 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» втратили чинність. Постанова Верховний Суд України 14.02.2012 22204820
          Обчислення розміру пенсії військовослужбовцям Особливістю пенсійного забезпечення осіб, відряджених для роботи Центрі прийому і обробки спеціальної інформації та контролю навігаційного поля Національного космічного агентства України є те, що базою для обчислення і перерахунку пенсії має бути грошове забезпечення, встановлене за військовою (спеціальною) посадою, оскільки пенсія призначається на єдиних засадах після звільнення з військової (спеціальної служби). Постанова Верховний Суд України 21.02.2012 22204837
          Обчислення розміру пенсії військовослужбовцям Преміювання військовослужбовців, визначене постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2007 року № 594 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у 2007 році», не може бути підставою для перерахунку пенсії відповідно до частини третьої статті 63 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки має тимчасовий характер. Виплата такої премії дозволена за наявності передбачених підстав тільки в межах видатків, передбачених у кошторисах військових частин для грошового забезпечення військовослужбовців лише у 2007 році. Верховний Суд України 13.02.2012 22547510
          Обчислення пенсії державному службовцю Матеріальна допомога, на яку нараховувався збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, однак яка не включається до складу заробітної плати державного службовця, відповідно до статті 41 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та статті 66 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (спеціальні норми) підлягає врахуванню при обчисленні розміру його пенсії. Положення законів України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» та від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» до спірних відносин є загальними. Постанова Верховний Суд України 20.02.2012 22547610
          Перерахунок пенсії працюючому пенсіонерові Пенсіонер має право обрати метод обчислення заробітної плати для перерахунку пенсії, в тому числі і з урахуванням заробітної плати, яку він отримував до моменту перерахунку пенсії, але не має права вимагати застосування показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за перерахунком пенсії Постанова Верховний Суд України 21.03.2012 23605779
          Перерахунок пенсій військовослужбовцям За змістом частини третьої статті 63 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підставою для проведення перерахунку пенсії є фактична зміна хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, проведена на підставі рішення суб’єкта владних повноважень, наділеного правом встановлювати чи змінювати види грошового забезпечення військовослужбовців. Ця норма не вказує на рішення суб’єкта владних повноважень про зміну видів грошового забезпечення військовослужбовців як на підставу для перерахунку пенсії, а пов’язує її перерахунок з фактичною зміною видів грошового забезпечення Постанова Верховного Суду України 24.04.2012 24236755
          Визначення осіб, що належать до непрацездатних членів сім’ї Зазначені у частині шостій статті 30 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особи, що мають право на пенсію в разі втрати годувальника, які досягли повноліття, в тому числі і студенти, до кола непрацездатних членів сім’ї не входять, а тому непрацюючому пенсіонеру на них не може нараховуватися передбачена у пункті «а» частини першої статті 16 цього Закону надбавка до пенсії. Постанова Верховний Суд України 24.04.2012 24528531
          Визначення органу, що здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсії виключно військовослужбовцям Відповідно до Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 27 червня 2002 року № 11-2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 липня 2002 року за № 581/6869), головне управління здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсії виключно військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам, які мають право на пенсію згідно із Законом України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб». У решті випадків функції щодо призначення (перерахунку) та виплати пенсії іншим категоріям осіб в порядку, встановленому чинним законодавством, здійснюють районні управління відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах в містах, затверджених постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2. Постанова Верховний Суд України 23.04.2012 24976398
          Призначення пенсії за віком на пільгових умовах Дія нормативно-правового акта – Списка № 2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10, яким вперше віднесено до посад та робіт, які дають право на призначення працівникам пенсії за віком на пільгових умовах, професію покрівельника, не може поширюватися на правовідносини, пов’язані з виконанням трудових функцій на цій посаді позивачем, які мали місце до набрання цим Списком чинності. Постанова Верховний Суд України 07.05.2012 24976414
          Призначення пенсії науковим (науково-педагогічним) працівникам У випадках, коли відбувається перетворення в процесі приватизації державного підприємства у відкрите акціонерне товариство, до правонаступника переходять права і обов’язки державного підприємства, що приватизується, у тому числі й обов’язок зі сплати різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону України від 13 грудня 1991 року № 1977-ХІІ «Про наукову і науково-технічну діяльність», та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів. Постанова Верховний Суд України 05.06.2012 24976422
          Отримання державним службовцем грошової допомоги при виході на пенсію Необхідною умовою для отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів на підставі частини тринадцятої статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» є наявність права на вихід на пенсію державного службовця на момент звільнення з роботи. Постанова Верховний Суд України 18.09.2012 26347460
          Перерахунок пенсії державному службовцеві Доплата за суміщення професій чи посад не враховується у заробіток для перерахунку пенсії особі, що займала посаду судово-медичного експерта (посада прирівняна до посад державних службовців), оскільки діє обмеження на сумісництво, передбачене статтею 16 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу України» Постанова Верховний Суд України 18.09.2012 26457832
          Нарахування пенсій військовослужбовцям Щомісячні надбавки належать до додаткових видів грошового забезпечення і враховуються при нарахуванні пенсії військовослужбовцям, які отримували їх під час проходження служби і були звільнені зі служби після їх запровадження. Постанова Верховний Суд України 2.10.2012 26497405
          Перерахунок пенсії військовослужбовцям За змістом Указу Президента України від 26 грудня 2003 року № 1514 «Про посилення соціального захисту осіб офіцерського складу оперативних та інформаційно-аналітичних підрозділів Служби безпеки України» та наказу т.в.о. Голови СБУ від 7 лютого 2007 року № 97/ДСК «Про внесення змін до наказу Голови СБУ від 31 грудня 2003 року № 574/ДСК» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлені законодавством розміри та види грошового забезпечення відповідної категорії військовослужбовців не змінено, а лише передбачено можливість у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого кошторисами структурних одиниць СБУ, встановлювати окремим військовослужбовцям певних категорій осіб офіцерського складу СБУ залежно від рівня їх кваліфікації, здійснюваних додаткових функцій, ступеня завантаженості та якості виконуваних завдань посадові оклади у збільшеному розмірі. Можливість збільшення посадового окладу окремим військовослужбовцям (виплата якого у разі зниження якості згаданих показників служби припиняється) не можна вважати фактичною зміною грошового забезпечення відповідної категорії військовослужбовців у розумінні частини третьої статті 63 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Отже, у зв’язку з прийняттям наказу СБУ № 97/ДСК підстав для перерахунку розміру пенсії позивача відповідно до частини третьої статті 63 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не виникло. Постанова Верховний Суд України 16.10.2012 27226053
          Перерахунок пенсії працівникам прокуратури Оскільки виплати щомісячної премії та надбавки за інтенсивність праці, які отримував позивач перед звільненням з органів прокуратури, законодавством, чинним на час надання прокуратурою довідки, передбачені не були, дій прокуратури щодо видачі зазначеної довідки про розмір місячного заробітку за відповідною посадою, з якої позивач вийшов на пенсію, станом на час його звернення за перерахунком, є правомірними Постанова Верховний Суд України 20.02.2012 22547600
          Перерахунок пенсії працівникам податкової міліції Надбавки та премії, передбачені Указом Президента України від 22 березня 2002 року № 288/2002 «Про посилення соціального захисту осіб начальницького складу податкової міліції органів державної податкової служби» та постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 року № 1592 «Про умови оплати праці працівників органів державної податкової служби» не включаються до грошового забезпечення для перерахунку пенсій у зв’язку із встановленням постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» нових умов праці. Постанова Верховний Суд України 16.10.2012 27362796
          Соціальне забезпечення судді у відставці Аналіз статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (втратив чинність), норм Законів України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» свідчить про те, що статтею 43 Закону України «Про статус суддів» встановлено можливість вибору суддею, який пішов у відставку та має не менш ніж двадцятирічний стаж суддівської роботи, одного з двох варіантів соціального забезпечення за настання зазначеного юридичного факту (оформлення виходу у відставку) – отримання пенсії з урахуванням віку та стажу роботи на умовах, визначених статтею 37 Закону України «Про державну службу», або неоподаткованого щомісячного довічного грошового утримання у відповідних відсотках (від 80 до 90 — залежно від стажу роботи на посаді судді) від заробітної плати працюючого на аналогічній посаді судді. Постанова Верховний Суд України 20.11.2012 28310886
          Перерахунок пенсії військовослужбовцям Після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп2008, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 29 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», діяла редакція частини третьої статті 43 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції Закону України від 4 квітня 2006 року № 3591-IV «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців», відповідно до якої пенсійне забезпечення військовослужбовців має здійснюватися виходячи з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням. Постанова Верховний Суд України 12.02.2013 29791298
          Обчислення розміру пенсій військовослужбовцям Премія військовослужбовцям, встановлена наказами Міністерства оборони України від 5 листопада 2010 року № 576 «Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 22 липня 2010 року» та від 28 січня 2011 року № 50 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2011 рік» та яку позивач просив врахувати для обчислення нового розміру пенсії, носить тимчасовий характер і виплата її дозволена за наявності передбачених підстав лише в межах видатків, передбачених у кошторисах військових частин для грошового забезпечення військовослужбовців у 2010-2011 роках. Зазначене виключає названі накази як підставу для перерахунку пенсій. Постанова Верховний Суд України 26.02.2013 30112959
          Перерахунок пенсії військовослужбовцям Виходячи зі змісту статті 1 Указу Президента України від 24 квітня 2003 року № 370/2003 “Про надбавки військовослужбовцям Служби безпеки України та працівникам органів внутрішніх справ України за безперервну службу” щомісячні надбавки за безперервну службу в органах безпеки і органах внутрішніх справ носять не загальнообов’язковий, а індивідуальний характер, оскільки є правом керівника та встановлюється за певних умов, а саме: за наявності необхідного стажу безперервної служби та за високі результати у службовій діяльності. Отже, вказана надбавка належить до додаткових видів грошового забезпечення і має враховуватися при нарахуванні пенсії військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які отримували її під час проходження служби і були звільнені зі служби після її запровадження Постанова Верховний Суд України 26.03.2013 30900172
          Обчислення пенсії державному службовцю Отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати. Постанова Верховний Суд України 28.05.2013 31931676
          Пенсійне забезпечення судді Стаття 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» не суперечить положенням статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» та не обмежує право суддів на отримання пенсії державних службовців, а встановлює для них додаткові гарантії. У зв’язку з цим судді мають право на отримання пенсії на визначених Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» умовах в разі досягнення ними пенсійного віку. Постанова Верховний Суд України 02.07.2013 32532889
          Призначення пенсії на пільгових умовах Аналіз норм Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є формальна констатація факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу. Постанова Верховний Суд України 10.09.2013 34064367
          Призначення пенсії працівникам охорони здоров’я До стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота на посадах провізорів, фармацевтів у аптеках, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров’я на підставі державної акредитації. Постанова Верховний Суд України 17.09.2013 34064370
          Перерахунок пенсії військовослужбовців Оскільки обставина, яка потягла за собою зміну розміру пенсії, виникла 1 січня 2008 року (дата набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу»), то застосування порядку для перерахунку пенсії, який передбачав такий перерахунок виходячи з установленого станом на 1 січня 2008 року розміру грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, з якого обчислюються пенсії, є правомірним. Враховуючи те, що станом на 1 січня 2008 року деякі надбавки та доплати, які виплачувались раніше, були скасовані, то з огляду на наведене вище вони не могли бути включені при перерахунку раніше призначеної пенсії. Постанова Верховний Суд України 01.10.2013 34364787
          Призначення пенсії державному службовцю Посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу». Постанова Верховний Суд України 08.10.2013 34364807
          Визначення доходу для обчислення пенсії Допомога по безробіттю, яка за своєю суттю становить дохід, за змістом абзаців першого, п’ятого частини першої статті 40, пунктів 1, 2 статті 41 Закону України від 09.07 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) підлягає врахуванню при обчисленні пенсій, та оскільки така допомога за Законом України від 26.06.1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) не становить об’єкт обкладання збором на обов’язкове державне пенсійне страхування, то при визначенні заробітку (доходу) для обчислення пенсії за періоди перебування особи на обліку в центрі зайнятості застосовується нульовий дохід. Постанова Верховний Суд України 08.10.2013 34458380
          Перерахунок пенсії військовослужбовцям Щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595, яким затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати військовослужбовцям, які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил України, щомісячної додаткової грошової винагороди, має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від настання спеціальних обставин (здійснення польотів у конкретному місці), її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, тому вона не може бути підставою для перерахунку пенсії військовослужбовцям. Постанова Верховний Суд України 15.10.2013 34634291
          Перерахунок пенсії військовослужбовцям Премія, яку позивач просив врахувати для обчислення нового розміру пенсії, має тимчасовий характер. Виплата такої премії дозволена за наявності підстав тільки в межах видатків, передбачених у кошторисі Міністерства для грошового забезпечення військовослужбовців у 2010 та 2011 роках відповідно. Постанова Верховний Суд України 22.10.2013 35217128
          Перерахунок пенсії державному службовцю Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу», з урахуванням змін, внесених Законом України від 16 січня 2003 року № 432-IV «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу», та постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» визначають порядок і умови перерахунку пенсій державних службовців, але не визначають час, із якого заробітна плата вважається підвищеною за рахунок виплати премій. Це питання врегульоване Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, відповідно до пункту 3 якого премії включаються у заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату, тобто премія, яка нарахована і виплачена у певному місяці за результатами роботи у попередньому місяці, включається у заробіток для обчислення пенсії у тому місяці, в якому вона була нарахована і виплачена. Постанова Верховний Суд України 08.10.2013 34634268
          Обчислення розміру пенсій військовослужбовцям Виплати, на які військовослужбовці мали право відповідно до Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв’язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414, але не отримували їх, не можуть бути підставою для перерахунку пенсій військовослужбовцям відповідно до частини третьої статті 63 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки такі виплати не мали загального характеру, а встановлювалися в розмірах, визначених наказами керівництва в індивідуальному порядку. Тому надбавка за таємність враховується при обчисленні та перерахунку пенсії лише тим особам, яким вона під час проходження служби була призначена та фактично виплачувалась. Постанова Верховний Суд України 05.11.2013 35667360
          Призначення дострокової пенсії одному з членів подружжя, що здійснювало виховання дитини інваліда Абзацом п’ятим пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено спеціальне суб’єктивне право батька (за вибором матері), як одного з членів подружжя, що здійснювало виховання дитини інваліда, на призначення дострокової пенсії за віком і допустимість реалізації цього права не може ставитися в залежність від реалізації цього права матір’ю свого права на призначення дострокової пенсії за віком, передбаченого іншими нормами законодавства, якщо вона скористалась своїм правом і відмовилась від пенсії, передбаченої абзацом четвертим пункту 3 Прикінцевих положень цього Закону Постанова Верховний Суд України 12.11.2013 35794470
          Призначення пенсії за вислугою років Навчання на заочному факультеті у вищому навчальному закладі не зараховується до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років. Включення цього періоду до вислуги років суперечить юридичній природі (сутності) цього виду спеціального стажу, оскільки,закон пов’язує встановлення особливих правил призначення пенсії за вислугу років саме з неможливістю продовжувати роботу чи службу на певних посадах або в певних умовах праці у зв'язку з втратою професійної працездатності особи або її придатності до настання пенсійного віку. Постанова Верховний Суд України 05.11.2013 35794467
          Перерахунок пенсії працівникам прокуратури При перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому внесені Законом України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» зміни до статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років прокурорам є частини тринадцята, вісімнадцята статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», які змін у зв’язку із прийняттям Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» не зазнали. Постанова Верховний Суд України 10.12.2013 36475539
          Пенсійне забезпечення судді Позивач, який на час звернення за призначенням пенсії працював суддею, мав право на призначення пенсії державного службовця, починаючи з 5 травня 2010 року, в розмірі, визначеному статтею 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), а після набрання з 1 жовтня 2011 року чинності Законом України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», яким внесено зміни до вказаної статті, — на отримання пенсії у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Постанова Верховний Суд України 24.12.2013 36475625
          Застосування штрафних санкцій в період дії у банку мораторію на задоволення вимог кредиторів Нарахування пенсійними органами штрафних санкцій в період дії у банках мораторію на задоволення вимог кредиторів є безпідставним та суперечить приписам статей 58 та 85 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність». Постанова Верховний Суд України 10.12.2013 36475578
          Перерахунок пенсій державним службовцям у зв’язку із отриманням премій Премії включаються у заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату, тобто премія, яка нарахована і виплачена у певному місяці за результатами роботи у попередньому місяці, включається у заробіток для обчислення пенсії у тому місяці, в якому вона була нарахована і виплачена. Постанова від 8 липня 2014 року № 21-237а14 39891907
          Виплата довічного грошового забезпечення судді Оскільки за змістом пункту 4 Рішення № 3-рп/2013 воно має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними, то право на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру виникає з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. За таких обставин з 3 червня 2013 року у позивача виникло право на перерахунок призначеного щомісячного грошового довічного утримання. Постанова від 9 червня 2015 року № 21-472а15 46301566
          Справи про стягнення із особи надміру виплаченої пенсії не підлягають розгляду в порядку КАС України. Оскільки у справі, спір виник щодо правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на виплачену управлінням ПФУ пенсію у розмірі 79 003 грн. 2 коп. та стягнення цієї суми з неї, як з недобросовісного набувача, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер. А відтак, його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів. Постанова від 22 вересня 2015 року № 21-2209а15
          Пільги для дружини, військовослужбовця, який помер після звільнення зі служби Громадяни із числа військовозобов’язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.
          Зазначене вище кореспондується зі статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов’язані, призвані на військові збори.
          Можливість отримання пільги, передбаченої абзацом шостим пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», зокрема, для дружини, якщо вона не взяла повторний шлюб, військовослужбовця, який помер після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання, пов’язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, законодавець не пов’язує з видом військової служби, тривалістю її проходження, військовим званням та посадою, а також часом, що сплинув після звільнення особи з військової служби.
          Постанова Верховний Суд України від 01 березня 2016 року №21-1887а15 57067142
          Перерахунок пенсії суддям Право на перерахунок пенсії виникає у військових суддів, які обрали пенсійне забезпечення за Законом України № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у тому випадку, коли за рішенням суб’єкта владних повноважень, наділеного правом встановлювати чи змінювати види грошового забезпечення військовослужбовців, змінюється розмір хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв’язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень).
          У справі, що розглядається, відповідного рішення Кабінету Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, або у зв’язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством, не було.
          Постанова Верховний Суд України від 05 квітня 2016 року № 21-2277а15 57643911
          Пільги для працівників, які працювали вахтовим методом в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі На працівників, які працювали вахтовим методом в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, поширюються пільги, передбачені статтями 1–4 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», а додаткові пільги, передбачені статтею 5 зазначеного Указу, зокрема зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності, не поширюються Постанова Верховний Суд України від 13 квітня 2016 року № 21-5973а15 57677800
          Перерахунок пенсії військовослужбовців, відряджених до Украероруху Пенсія військовослужбовців, відряджених до Украероруху, підлягає перерахунку відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у зв’язку зі зміною розміру грошового забезпечення на підставу Наказу Украероруху від 24 грудня 2013 року № 713/о «Про підвищення посадових окладів військовослужбовцям, відрядженим до Украероруху» державного органу, якому Кабінет Міністрів України делегував своє право визначати розміри посадових окладів. Постанова Верховний Суд України від 10 травня 2016 року № 21-278а16 57832403
          Призначення пенсії працівникам прокуратури Спеціальний стаж – це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов’язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.
          Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред’являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.
          Правом вислуги років користуються різні категорії осіб, у тому числі й прокурорсько-слідчі працівники, на підставі Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру».
          Відповідно до частини шостої статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», якою передбачено пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується зокрема, час роботи на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою.
          Постанова Верховний Суд України від 18 травня 2016 року № 21-6601а15 58160788
          Відновлення виплати пенсії за віком суддям Оскільки Закон України від 2 березня 2015 року № 213-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, відповідно до Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
          Таким чином з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначалися, зокрема, згідно з Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
          Постанова Верховний Суд України від 24 травня 2016 року у справі № 21-948а16 58304868
          Перерахунок пенсії працівникам прокуратури Положення статті 87 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», яка регулює виплату пенсій за минулий період, не підлягають застосуванню до вимог щодо перерахунку та виплатити пенсії у зв’язку із підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури відповідно до статті 501 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» виходячи з розміру 90 відсотків від суми заробітної плати, оскільки приписи цієї норми регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, однак не виплачених з вини ПФУ. Натомість застосуванню підлягає частина вісімнадцята статті 501 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру».
          Відповідно до частини вісімнадцятої статті 501 Закону України «Про прокуратуру» у редакції Закону України від 12.07.2001 року № 2663-III, перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, з якого настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсій. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більше як за 12 місяців.
          Постанова Верховний Суд України від 25 травня 2016 року № 21-1249а16 58275228
          Призначення пенсії за вислугу років Необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» працівникам освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення, є наявність спеціального стажу роботи та посади, що дає право на призначення пенсії згідно з переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Постанова Верховний Суд України від 25 травня 2016 року № 21-5932а16 58902185
          Право на пенсійне забезпечення суді Стаття 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» пов’язує право на одержання пенсії державних службовців з пенсійним віком, встановленим статтею 26 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», і не передбачає пільг щодо зменшення пенсійного віку для призначення цього виду пенсії, зокрема і на підставі статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
          Окрім цього, право на пенсійне забезпечення відповідно до норм Законів України «Про державну службу» та «Про судоустрій та статус суддів» виникає у судді лише після його виходу у відставку або звільнення, з підстав, установлених законодавством.
          Постанова Верховний Суд України від 31 травня 2016 року № 21-5424а16 58976408
          Стягнення заробітної плати та грошового утримання судді Кабінет Міністрів України, діючи відповідно до статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», постановою Кабінет Міністрів України № 865 «Про оплату праці суддів» від 1 січня 2006 року не просто підвищив посадові оклади, а визначив нові розміри та умови оплати праці суддів, у зв’язку з чим нові посадові оклади могли бути застосовані лише з одночасною втратою чинності указами Президента України в частині оплати праці суддів, зокрема, Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 5 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173. Постанова Верховний Суд України від 21 червня 2016 року №21-5612а16 58976398
          Перерахунок пенсії військовослужбовців, відряджених до Украероруху Пенсія військовослужбовців, відряджених до Украероруху, підлягає перерахунку відповідно до частини третьої статті 63 Закону України від 9 квітня 1992 pоку № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у зв’язку зі зміною розміру грошового забезпечення на підставу наказу державного органу, Украероруху від 27 грудня 2012 року № 579/о «Про підвищення посадових окладів військовослужбовців, які відряджені до Украероруху», якому Кабінет Міністрів України делегував своє право визначати розміри посадових окладів.
          Щодо позовної вимоги в частині зобов’язання ГУ ПФУ перераховувати та виплачувати пенсію у разі зміни грошового забезпечення на підставі відповідних довідок, то колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не знаходить підстав для її задоволення, оскільки вона є передчасною.
          Постанова Верховний Суд України від 13 липня 2016 року №21-1868а16 58986560
          Виплата грошової винагороди прокурорам і слідчим у разі виходу на пенсію. Відповідно до частини шістнадцятої статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) прокурорам і слідчим у разі виходу на пенсію за вислугою років чи по інвалідності виплачується грошова допомога у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором, слідчим прокуратури чи на посадах у науково-навчальних закладах прокуратури.
          Пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру». Зокрема, абзацом другим підпункту 3 пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» зі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» виключено частину шістнадцяту.
          Згідно з абзацом першим пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» зміни, передбачені розділами II і III, набирають чинності з 1 квітня 2014 року, крім, зокрема, абзацу другого підпункту 3 пункту 3 розділу ІІ, який набирає чинності з 1 травня 2014 року.
          Тобто, зміни, якими, зокрема, було виключено частину шістнадцяту статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», набрали чинності з 1 травня 2014 року.
          Постанова Верховний Суд України від 19 жовтня 2016 року № 21-6646а15
          Підтвердження права особи на призначення пільгової пенсії Право особи на призначення пільгової пенсії згідно зі статтею 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, у якому працювала особа зі шкідливими і важкими умовами праці. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера. Постанова Верховний Суд України від 25 жовтня 2016 року № 21-1138а16 62692610
          Призначення пенсії державного службовця У розумінні частини четвертої статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за наявності умов, передбачених частиною першою цієї статті (страховий стаж і стаж державної служби, інші критерії), в період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії в порядку і на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», мають право на пенсію державного службовця, яка має виплачуватися їм у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а після звільнення з таких посад – у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України № 3723-XII «Про державну службу». Постанова Верховний Суд України від 25 жовтня 2016 року № 21-1598а16 62948826
          Переведення з одного виду пенсії на інший Частиною третьою статті 45 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Постанова Верховний Суд України від 29 листопада 2016 року № 21-6331а15 63704016
          Право на призначення пенсії у зв’язку із втратою годувальника Законодавством про пенсійне забезпечення визначено, що непрацездатними членами сім’ї, які мають право на призначення пенсії у зв’язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, вважаються, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
          Отже, необхідною умовою для призначення зазначеним особам пенсії у зв’язку з втратою годувальника або переведення на такий вид пенсії є встановлення їм інвалідності або досягнення ними пенсійного віку, передбаченого зазначеною статтею.
          Отримання цими особами пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до законодавства, яке регулює призначення такої пенсії на пільгових умовах, не дає підстав для призначення їм до досягнення передбаченого статтею 26 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» віку пенсії у зв’язку з втратою годувальника чи переведення на цей вид пенсії.
          Постанова Верховний Суд України від 29 березня 2017 року №21-2242а16 66031907
          Призначення пільгової пенсії робітницям текстильного виробництва Сутнісний, нормативний, цільовий підхід до розуміння положень пункту «є» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» дає підстави вважати, що призначення пільгової пенсії робітницям текстильного виробництва, зайнятим на верстатах і машинах, за списком виробництв і професій, затверджуваним у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, залежить від наявності підстав та умов, передбачених саме цією нормою права, і не пов’язано з законодавчими передумовами, встановленими для інших категорій осіб, визначених статтею 13 цього Закону, які мають право на пільгову пенсію, але за умов і в порядку, передбачених окремо для кожної категорії таких осіб. Тобто, для призначення пенсії за пунктом «є» статті 13 цього Закону особа мала бути робітницею не будь-якого текстильного виробництва, а текстильного виробництва за списком виробництв і професій, затверджуваним у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, бути зайнятою (працювати) на верстатах і машинах, мати відповідні стаж роботи (не менше 20 років) та вік (50 років). Трудовий стаж для призначення пільгової пенсії на підставі цього пункту підтверджується відповідно до положень Порядку з урахуванням тривалості, складу, режиму і порядку обліку робочого часу для робітниць текстильного виробництва. Для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
          Нормативні положення щодо обліку, тривалості чи режиму робочого часу, як-от перебування на роботі повний/неповний робочий день (наприклад, як це визначено пунктами «а», «б» статті 13 цього Закону), застосування яких приписано до інших категорій осіб, перелік яких наведений у статті 13 цього Закону, до осіб, які заявлять про право на пенсії за пунктом «є» статті 13 зазначеного Закону, не мають застосовуватися.
          При цьому слід зазначити про незастосовність до спірних правовідносин Порядку застосування Списків № 1 і № 2, оскільки, як указано в самому Порядку (пункт 1), цей Порядок регулює застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпунктів «а», «б» статті 13 та статті 100 Закону № 1788-ХІІ, а звідси – не поширює свою дію на обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпункту «є» статті 13 цього Закону.
          Постанова Верховний Суд України від 29 червня 2017 року №21-723а16 67933962
          Виплата надбавки за вислугу років суддям З 1 січня до 22 травня 2008 року надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи. Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 року № 19 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» (яка набрала чинності з 1 березня 2008 року) останню доповнено пунктом 2-2, яким передбачено, що суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки –10 відсотків, понад п’ять років – 15, понад 10 років – 20, понад 15 років – 25, понад 20 років – 30, понад 25 років – 40 відсотків. Таким чином, після 22 травня 2008 року – дати винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 – Закон України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» і постанова № 865 по-різному врегульовували питання виплати суддям надбавки за вислугу років. Виходячи із визначених у частині четвертій статті 9 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами слід зазначити, що при визначенні бази обчислення суддям набавки за вислугу років після 22 травня 2008 року – дати винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 – слід застосовувати положення Закону № 2862-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не підзаконний нормативний акт – постанову № 865. Постанова Верховний Суд України від 20 вересня 2017 року №21-2655а16 69260698
          Обчислення пенсії військовослужбовців За змістом частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія військовослужбовців обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії. Отже, одноразова грошова допомога при звільненні не входить до додаткового грошового забезпечення, яка повинна враховуватися при нарахуванні пенсії, оскільки відноситься до разових платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту громадян, зокрема військовослужбовців. Постанова Верховний Суд України від 12 вересня 2017 року №21-1115а16 69389512
          Обчислення пенсії особам, які працювали за кордоном в установах колишнього СРСР чи УРСР Законодавством України, зокрема Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», не передбачено обчислення розміру пенсії особам, які працювали за кордоном в установах колишнього СРСР чи УРСР або за відрядженням цих установ, із заробітку із врахуванням частини заробітної плати отриманої в іноземній валюті. Крім того, Положенням про порядок призначення та виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 3 серпня 1972 року № 590, чинним на час роботи позивача за кордоном і його зверненням до управління ПФУ за призначенням пенсії, було врегульовано порядок призначення та виплати пенсії і не передбачено право особи, яка працювала за кордоном в установах колишнього СРСР чи УРСР або за відрядженням цих установ, обчислення розміру пенсій із заробітку з урахуванням частини заробітної плати, отриманої в іноземній валюті. При цьому ВСУ зазначає, що до спірних правовідносин не слід застосовувати положення Правил про умови праці радянських працівників за кордоном, затверджених постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 25 грудня 1974 року № 365 (пункт 42 яких передбачав сплату внесків на соціальне страхування працівників установ СРСР за кордоном, які направлені з СРСР), оскільки зазначений нормативно-правовий акт врегульовував умови праці радянських працівників за кордоном і не врегульовував питання пенсійного забезпечення та порядку обліку, призначення та обчислення пенсії. Постанова Верховний Суд України від 17 жовтня 2017 року №21-382а14 70326272
          Зупинення провадження у справі Положення статті 156 КАС України регулюють питання зупинення провадження у справі. Так, у пункті 3 частини першої цієї статті передбачено, що суд зупиняє провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, − до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Проте, якщо обставини, покладені в основу обґрунтованого позову, мають індивідуальний характер, а в оскарженій ухвалі не мотивований зв’язок між очікуваними висновками рішення суду конституційної юрисдикції за наслідками розгляду згаданого вище конституційного подання та предметом спору; не конкретизовано, чому з огляду на характер заявлених вимог неможливо розглянути справу без попереднього розгляду справи в порядку конституційного судочинства, таке зупинення провадження є необґрунтованим. Постанова Верховний Суд України від 7 листопада 2017 року №21-1493а17 70326252
          Перерахунок пенсії державного службовця 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12. 2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», яким, зокрема, статтю 37-1 Закону України від 16.12. 1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» викладено у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України. Прийняття зазначеного Закону, було обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України, створення умов для стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики. Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій державним службовцям після 1 січня 2015 року делегував Уряду. Правове регулювання Урядом зазначеного питання у період з 1 січня по 1 грудня 2015 року знайшло своє відображення у пунктах 4, 5 постанови КМУ від 31.05.2000 № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії», за змістом яких підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця було передумовою для перерахунку пенсії. Так, за правилами пункту 4 постанови КМУ № 865 у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України «Про державну службу», визначається в такому порядку: 1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, – на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку; 2) іншим пенсіонерам – на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням ПФУ за погодженням з Мінсоцполітики (пункт 5 постанови КМУ № 865). Постановою КМУ від 09.12. 2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», якою підвищено розміри заробітку працюючих державних службовців та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 1 грудня 2015 року, пункт 4 постанови КМУ № 865 виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: «форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики». Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв’язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, постанова КМУ від 09.12. 2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» не містить. Отже, з 1 грудня 2015 року – початку застосування постанови КМУ від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», якою пункт 4 постанови КМУ від 31.05.2000 № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» виключено, а її пункт 5 викладено в іншій редакції, та у зв’язку з набранням у подальшому чинності Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу», яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов’язані із пенсійним забезпеченням державних службовців, пенсії, призначені за статтею 37 Закону України від 16.12. 1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу», не підлягають перерахунку у зв’язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців. Постанова Верховний Суд України від 7 листопада 2017 року №21-953а17 70326265
          Перерахунок пенсій колишнім працівникам МВС Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зміна грошового забезпечення поліцейських, яке за своїми складовими є ідентичним складовим колишніх працівників міліції, але за розміром більшим, є безумовною підставою для перерахунку пенсії позивача, як колишнього працівника міліції на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», яка набрала чинності 02.12.2015. Згідно зі статтею 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» позивач має право на перерахунок пенсії з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Посилання відповідача на відсутність коштів на проведення виплати пенсії в перерахованому розмірі порушує право мирно володіти своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином Суд дійшов висновку, посилаючись на рішення Європейського суду у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Рішення Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у зразкові справі Пз/9901/8/18 72290243
          Перерахунок пенсій колишнім працівникам МВС Відповідно до ст.63 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу міліції здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, встановлених законодавством для поліцейських. Усі призначені за цим законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України (Порядок, затверджений Постановою КМУ від 13.02.2008 №45). Відповідно до Порядку №45 додаткові види грошового забезпечення та премії, скасовані чи такі, що не виплачуються на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною посадою для перерахунку пенсії не враховуються. Таким чином суд дійшов висновку, що надбавка за виконання особливо важливих завдань, яку отримував позивач, правомірно не вказана у довідці про розмір грошового забезпечення, а підстав для врахування премії у розмірі, як отримував позивач, немає, оскільки такі надбавки і премії не отримували на момент перерахунку поліцейські на відповідних посадах. Рішення Верховного Суду від 12 березня 2018 року у зразкові справі Пз/9901/1/18 72694799
          Переведення з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця Після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 899 «Про державну службу») зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу» лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 899 «Про державну службу», та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу» вік і страховий стаж. Особи з числа держслужбовців, яким встановлено інвалідність, з 01.05.2016 втратили право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу», проте зберегли право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у встановлених ст. 33 цього Закону розмірах. Рішення Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у зразкові справі Пз/9901/23/18 73194559
          Припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі У ч. 1 ст. 49 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Як свідчить аналіз положень цього Закону, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону. Посилання відповідача як на підставу для призупинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», є порушення права позивача на отримання пенсії з огляду на наступне. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 02 березня 1999 року № 2-рп//99, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту. Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами. Водночас, непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем. У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав. Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, УПФУ порушило право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З огляду на викладене, що припинення виплати пенсії було здійснено не у спосіб, передбачений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним. Рішення Верховного Суду від 3 травня 2018 року у зразкові справі Пз/9901/20/18 73869341
          Строк звернення до суду щодо виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. У разі звернення до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку УПФУ не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії підлягає поновленню з моменту її припинення. Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі не підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення пенсіонерів, яким призначено пенсію згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які є внутрішньо переміщеними особами, якщо нарахування та виплату пенсії такої пенсії їм припинено за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України з підстав, які передбачені п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 цього Закону в редакції на день прийняття цього рішення. Рішення Верховного Суду від 3 травня 2018 року у зразкові справі Пз/9901/20/18 73869341
          Зменшення основного розміру призначеної пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб Внесені Законом України від 08.07.2011 №3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» та Законом України від 27.03.2014 №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» зміни до статті 13 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка змін у зв'язку з прийняттям Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» та Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» не зазнала. Отже, при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018 відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на підставі Постанови КМУ від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним. Рішення Верховного Суду від 4 лютого 2019 року у зразкові справі Пз/9901/58/18 79615886
    • 10.3.соціального захисту; соціального захисту та зайнятості інвалідів; соціальних послуг, у тому числі:
      • 10.3.1.соціального захисту дітей війни
      • 10.3.2.соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Правова природа спору про нарахування та проведення виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи Спір про нарахування суб’єктом владних повноважень та проведення встановлених статтею 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІI “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” виплат є публічно-правовим, а не цивільно-правовою вимогою, заявленою в адміністративній справі. У зв’язку з цим до таких вимог правила позовної давності, встановлені главою 19 Цивільного кодексу України, не застосовуються. Постанова Верховний Суд України 16.05.2011 21-29а11
          Визначення вихідного критерію розрахунку державної та додаткової пенсій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи Вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій, визначених статтями 50,54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХII “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої відповідно до статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Положення частини третьої статті 28 зазначеного Закону не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов’язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною першою цієї статті. Постанова Верховний Суд України 14.03.2011 14887460
          Визначення середнього заробітку осіб, які працювали на територіях радіоактивного забруднення Стаття 57 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не встановлює прямого правила для визначення середнього заробітку осіб, які працювали на територіях радіоактивного забруднення у двох календарних місяцях підряд, але у кожному з цих місяців менше місяця. Разом з тим аналіз правил, встановлених для підрахунку середнього заробітку осіб, які пропрацювали на територіях радіоактивного забруднення менше 12 місяців, але більше одного місяця і менше одного календарного місяця, дає підстави вважати, що середній заробіток таких осіб визначається за допомогою послідовного застосування обох цих правил. При цьому календарний місяць – це місяць за календарем (січень, лютий, березень і т.д.), тобто період з першого по останній день кожного місяця у календарному році (з 1 по 31 (30) число). Законом встановлено, що у випадках, коли особа пропрацювала на вказаних територіях менше місяця, пенсія може обчислюватись із заробітку за цей календарний місяць з додаванням до заробітку на основній роботі. Якщо особа працювала на територіях радіоактивного забруднення у двох календарних місяцях підряд, але в кожному з них менше місяця, заробіток за кожен із цих місяців визначається шляхом додавання до заробітку на основній роботі. У такий спосіб визначається заробіток за повні календарні місяці роботи на територіях радіоактивного забруднення. Для визначення середнього заробітку загальну суму заробітку за два місяці, визначену у зазначений спосіб, необхідно поділити на два, оскільки, у випадку коли особа, яка звернулася за пенсією, пропрацювала на територіях радіоактивного забруднення менше 12 місяців, середньомісячний заробіток визначається шляхом поділу загальної суми заробітку за календарні місяці роботи на кількість цих місяців. Постанова Верховний Суд України 12.06.2012 24976372
          Щорічна допомога на оздоровлення Оскільки окремі положення Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» втратили чинність з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України – з 22 травня 2008 року, а виплата щорічної допомоги на оздоровлення здійснювалась у квітні 2008 року, тобто до вищезазначеної дати – в період, коли наведені норми Закону були чинними, а їх виконання – обов’язковим для управління, то дії відповідача на час виплати позивачу зазначеної щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням встановлених Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмежень були правомірними. Постанова Верховний Суд України 19.03.2012 23740248
          Визначення розміру державної та додаткової пенсій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи При визначенні позивачу державної та додаткової пенсій застосуванню підлягали статті 49, 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не положення постанов Кабінету Міністрів України від 28 травня 2005 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» та постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», які істотно звужують обсяг встановлених законом прав. Постанова Верховний Суд України 10.07.2012 25300178
          Здійснення перерахунку пенсій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи З 1 січня до 22 травня 2008 року особи, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4 осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, та які отримували державні та додаткові пенсії, не мали права на здійснення їх перерахунку відповідно до вимог Закону України від 2 лютого 1991 року № 796-ХІІ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у зв’язку з дією пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів”. Із втратою чинності положеннями зазначеного пункту цього Закону на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 такі особи набули право, а органи Пенсійного фонду України – обов’язок провести перерахунок призначених пенсій в порядку, визначеному Законом України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України від 2 лютого 1991 року № 796-ХІІ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” підставою для подальшого перерахунку цих пенсій є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Постанова Верховний Суд України 24.10.2011 19848643
          Перерахунок пенсії без обмеження кінцевою датою або строком Аналіз положень статей 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не дає підстав для висновку про встановлення зазначеним Законом обмежень щодо періоду для призначення та виплати державної та додаткової пенсій у розмірах, передбачених цими нормами. Постанова Верховний Суд України 11.12.2012 28310881
          Перерахунок пенсії громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи Особам, яким призначена пенсія на підставі Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», перерахунок пенсії має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років – для жінок і 20 років – для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1 % заробітку за рік. Постанова Верховний Суд України від 20 вересня 2016 року №21-1255а16 61784670
          Право на підвищення до пенсії та розмір пенсії постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи З моменту прийняття рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення, що передбачено статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ. При цьому, розмір підвищення до пенсії визначено постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №1210 від 23.11.2011, яка є чинною на час розгляду справи. Рішення Верховного Суду від 21 січня 2019 року у зразкові справі Пз/9901/55/18 79388117
      • 10.3.3.соціального захисту сімей із дітьми
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Виплата допомоги по догляду за дитиною, потерпілою від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, до досягнення нею трирічного віку З 22 травня 2008 року відповідно до пункту 10 частини першої статті 30 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» допомога по догляду дитиною, потерпілою від Чорнобильської катастрофи, до досягнення нею трирічного віку мала виплачуватись у подвійному розмірі допомоги, передбаченої законодавством України, незалежно від факту роботи. Постанова Верховний Суд України 18.12.2012 28332569
          Виплата допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, застрахованим у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, у 2011 році У 2011 році на відносини щодо виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особі, застрахованій у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, поширюються норми спеціального Закону (яким є Закон України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”), відповідно до статті 43 якого допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом. Постанова Верховний Суд України 25.12.2012 28332590
          Виплата допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, застрахованим у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, у 2010 році На відносини щодо виплати у серпні – грудні 2010 року допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особі, застрахованій у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, поширюються норми спеціального Закону, яким є Закон України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”. Застосування до таких правовідносин положень Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-ХІІ «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751, є помилковим. Постанова Верховний Суд України 11.12.2012 28332586
          Виплата допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, особам застрахованим у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування На відносини щодо виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за періоди із 9 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 та з 1 січня по 31 грудня 2009 року особі, яка застрахована у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування поширювалися норми Закону України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», відповідно до статті 43 якого допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом. Постанова Верховний Суд України 11.06.2013 32348472
          Виплата допомоги по догляду за дитиною особам застрахованим у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування У 2008 році внаслідок більш пізнього введення в дію загальної норми, яка визначала розмір допомоги (стаття 15 Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-ХII «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» в редакції Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»), у законодавстві виникла складна колізія через збіг темпоральної (часової) та змістової колізій, оскільки з 22 травня 2008 року на відносини щодо виплати допомоги особі, яка застрахована у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, поширювалися норми Закону України від 18 січня 2001 року № 2240-III «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-ХII «Про державну допомогу сім’ям з дітьми». Пріоритетними у застосуванні до відносин щодо виплати допомоги такій особі є норми спеціального закону, яким є Закон України від 18 січня 2001 року № 2240-III «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», хоча положення останнього (статті 43) і прийнято у часі раніше. Постанова Верховний Суд України 08.10.2013 35217123
          Державна допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у 2009 – 2010 роках Виплата передбаченої Законом України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у 2009-2010 роках здійснюється у розмірах і порядку, визначених Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Постанова Верховний Суд України 19.11.2013 36475581
          Підстави для стягнення із особи виплаченої їй раніше соціальної допомоги за зверненням суб’єкта владних повноважень. В розумінні абзацу четвертого частини першої статті 7 Закону № 1768-III припинення виплати соціальної допомоги малозабезпеченій сім’ї та/або повернення (стягнення) її, у випадку, коли у власності чи володінні малозабезпеченої сім’ї є більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму), можливі тоді, коли відсутні відомості про те, що в малозабезпеченій багатодітній сім’ї виховуються троє або більше дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах I–IV рівнів акредитації, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), або обставини навмисного подання недостовірних відомостей чи приховання відомостей, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на соціальну допомогу, тобто коли відсутні обставини, передбачені частиною другою та/або частиною четвертою цієї статті. Постанова від 9 червня 2015 року № 21-201а15
          Соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям Відповідно до статті 5 Закону України від 1 червня 2000 року № 1768-ІІІ «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, але цей розмір не може бути більшим ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім’ї.
          Для стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.
          Рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет на відповідний рік.
          Відповідно до Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
          Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення.
          Згідно зі статтею 9 цього Закону у 2013 році рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги відповідно до Закону України від 1 червня 2000 року № 1768-ІІІ «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення становив: для працездатних осіб - 21 відсоток, для дітей - 75 відсотків, для осіб, які втратили працездатність, та інвалідів - 100 відсотків відповідного прожиткового мінімуму.
          Водночас, відповідно до положень статті 46 Конституції України пенсії, інші виплати соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
          Постанова Верховний Суд України від 22 червня 2016 року №21-37а15 58976366
      • 10.3.4.соціального захисту та зайнятості інвалідів
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Визначення дати, з якої виникає право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом у судовому порядку та строк звернення до суду Зі змісту статті 20 Закону від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” вбачається, що саме з 16 квітня відповідного року у контролюючого органу виникає право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум санкцій у судовому порядку. При цьому на дані правовідносини поширюється строк звернення до суду, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, а частина четверта статті 20 цього ж Закону (за змістом якої до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України) не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки в останній нормі визначено строки застосування адміністративно-господарських санкцій, а не їх стягнення. Постанова Верховний Суд України 21.02.2011 14405504
          Визначення суб’єктів сплати санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом Відповідно до частини другої статті 19 Закону України від 18 січня 2001 року № 2240-III “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, не включаються до Державного бюджету України, у зв’язку з чим Товариство не може вважатися організацією, яка повністю утримується за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету, а тому норми статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, які, на думку відповідача, звільняють його від сплати адміністративно-господарських санкцій, на Товариство не поширюються Постанова Верховний Суд України 20.06.2011 17316884
          Відповідальність за несплату санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом У зв’язку з тим, що відповідач здійснив всі залежні від нього заходи щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження Кооперативу інвалідів, які бажають працевлаштуватись. Згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року № 3483-IV “Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість” зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ доповнено статтею 181, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості. Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII “Про систему оподаткування”, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення. Постанова Верховний Суд України 31.01.2011 14222220
          Визначення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів Аналіз статей 18-20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” дає підстави вважати, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів повинен розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих). Постанова Верховний Суд України 04.07.2011 17914364
          Застосування санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій. Постанова ВСУ від 28.01.2014 року № 21-476а13 37145726
          Нарахування органами ПФУ штрафних санкцій після 01.01.2011 року за подання платником недостовірних відомостей є протиправним. нарахування після 1 січня 2011 року управлінням ПФУ на підставі пункту 5 частини дев’ятої статті 106 Закону № 1058-ІV платнику штрафних санкцій за подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, є протиправним. Правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 1 січня 2011 року, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов’язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання Закону № 1058-ІV та абзаців п’ятого, шостого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI. Постанова від 4 лютого 2014 року № 21-458а13 37265538
          Право членів сім’ї померлого інваліда на переоформлення т.з. який був ввезений як гуманітарна допомога. Оскільки права та обов’язки у членів сім’ї інваліда щодо спірного автомобіля виникли після смерті інваліда, а не в момент забезпечення інваліда автомобілем, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Порядок 2006 року. (дата ввезення автомобіля до 2006 року, дата смерті інваліда – 2007 рік). Постанова від 17 червня 2014 року № 21-217а14 39783837
          Виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту Частиною статті 118 Кодексу цивільного захисту України передбачено право осіб рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту на отримання за передбачених нею обставин одноразової грошової допомоги, а також закріплено максимальний розмір такої допомоги, при цьому повноваження на встановлення порядку й умов її виплати делеговано Уряду.
          На виконання статті 118 Кодексу Кабінет Міністрів України затвердив Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 908, згідно з підпунктом 3 якого передбачено, що розмір одноразової грошової допомоги визначається виходячи з окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років, посадового окладу за останньою посадою, яку займала особа рядового або начальницького складу на день загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання, установлення інвалідності, а особа, звільнена із служби, – на день звільнення.
          Оскільки законодавець у частині другій статті 118 Кодексу цивільного захисту України, який є спеціальним законодавчим актом у регламентації соціального захисту осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, передбачаючи виплату одноразової грошової допомоги, не встановив конкретних її розмірів, а відніс вирішення такого питання до компетенції Кабінету Міністрів України, обчислення розміру цієї допомоги має здійснюватися відповідно до пункту 3 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженого Урядом на виконання зазначеної статті Кодексу.
          Постанова Верховний Суд України від 27 червня 2017 року №21-2497а16 67751746
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Відшкодування витрат, пов’язаних із наданням пільг на оплату електроенергії Безпосередньому забезпеченню і судовому захисту підлягають законодавчо закріплені права громадян, зокрема й ті, які встановлюють певні соціальні пільги. Відшкодування витрат, пов’язаних із наданням пільг на оплату електроенергії працівникам міліції, державної кримінально-виконавчої служби та/чи іншій категорії осіб, встановленій законом, звільнених за віком, хворобою або вислугою років, має здійснюватися без обмежень норм споживання. Постанова Верховний Суд України від 10 травня 2016 року №21-6503а15 58029234
        Виплата щомісячної адресної допомоги особі, що переміщена з тимчасово окупованої території України Згідно з пунктом 1 Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року № 450 грошова компенсація виплачується особам офіцерського складу Збройних Сил у разі коли вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина не орендує для них та членів їх сімей житло.
        Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 505 Кабінет Міністрів України врегулював механізм надання Адресної допомоги усім відповідним (незалежно від наявності певного спеціального статусу, зокрема й статусу військовослужбовця) особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (пункт 1 цього Порядку).
        Відповідно до пункту 2 Порядку № 505 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) грошова допомога надається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, а також стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, структурних підрозділах з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, з дня звернення за її призначенням та виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців. Розміри цієї грошової допомоги визначені у пункті 3 цього Порядку.
        Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що певна змістовна неоднаковість визначеної Порядком № 505 Адресної допомоги та Грошової компенсації, передбаченої Порядком № 450, не змінює одного й того ж цільового призначення цих виплат з державного бюджету.
        Отже, слід зазначити, що військовослужбовець, який є також внутрішньо переміщеною особою, не має права отримувати одночасно Грошову компенсацію, передбачену Порядком № 450, та Адресну допомогу відповідно до Порядку № 550. Разом із тим така особа може обрати той вид зазначених компенсаційних виплат, який є для неї більш сприятливим.
        Постанова Верховний Суд України від 11 липня 2017 року №21-2269а16 67822425
        Юрисдикція спорів щодо виплатити одноразової грошової допомоги випускникам навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування Спори випускників навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, із цими навчальними закладами з приводу визнання протиправними дій, зобов’язання донарахувати та виплатити недоотриману одноразову грошову допомогу, виплата якої гарантована державою та покладена на навчальний заклад, належать до юрисдикції адміністративних судів. Постанова Верховний Суд України від 11 липня 2017 року № 21-1961а16 67927031
    • 10.4.праці, зайнятості населення (крім зайнятості інвалідів); реалізації публічної житлової політики, у тому числі:
      • 10.4.1.праці, зайнятості населення (крім зайнятості інвалідів)
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Надання статусу безробітного Громадяни, які ведуть особисті селянські господарства, відповідно до положень статті 8 Закону України від 15 травня 2003 року № 742-IV «Про особисте селянське господарство» та статті 2 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) належать до категорії зайнятого населення у разі, якщо розрахунковий місячний дохід на одного члена сім’ї не менший від розміру мінімальної заробітної плати, і не можуть вважатися безробітними. Постанова Верховний Суд України 18.09.2012 26347479
      • 10.4.2.реалізації публічної житлової політики
        • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
          Правовідносини щодо внесення працівників пільгових категорій до списків осіб, які мають право на першочергове або позачергове отримання житла є публічно правовими. На виконання владних управлінських функцій прийняття житловою комісією рішення з питань внесення працівників пільгових категорій до списків осіб, які відповідно до чинного законодавства України мають право на першочергове або позачергове отримання житла, виключення осіб із зазначених списків породжує для цих осіб настання певних юридичних наслідків, а тому такі спори підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Постанова від 11 листопада 2015 року № 21-1606а15 54513144
  • 11.Справи зі спорів з приводу забезпечення юстиції, зокрема спори у сфері:
    • 11.1.судоустрою
    • 11.2.прокуратури
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Забезпечення працівників військових прокуратур Постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» не передбачено з 1 квітня 2006 року виплати працівникам прокуратури щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, встановлених Указами Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 «Про посилення захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» та від 5 травня 2003 року № 389 «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони країни», а застосування нової структури грошового забезпечення військових прокурорів узгоджується з частиною другою статті 461 Закону України від 5 листопада 1994 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», згідно з якою на них поширюються всі види забезпечення, встановлені законодавством для офіцерського складу Збройних Сил України (відповідно до пункту 5 постанови 268 – окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років). Виплати, встановлені зазначеними Указами Президента, стосувалися лише військовослужбовців Збройних Сил України і не застосовувалися щодо працівників військових прокуратур після 1 квітня 2006 року. Постанова Верховний Суд України 26.06.2012 25300164
        Видача довідки про заробітну плату для перерахунок пенсії відповідно до Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру». Якщо на час звернення із заявою про видачу довідки про заробітну плату непрацюючий пенсіонер органів прокуратури аргументує своє прохання бажанням здійснити перерахунок пенсії за вислугу років на підстави закону, який діє й передбачає право, умови та підстави її перерахунку, таку довідку зобов'язаний видати той орган прокуратури, в якому до виходу на пенсію працював заявник. Якщо непрацюючий пенсіонер органів прокуратури звертається до органу прокуратури із заявою видати довідку відповідної форми та змісту про заробітну плату, необхідну для перерахунку пенсії за вислугу років, за умови, коли закон про право, форми і види пенсійного забезпечення на час звернення із заявою не передбачає підстав, умов та порядку перерахунку пенсії і у зв'язку з цим не встановлює загальнообов'язкових положень про форму, зміст і механізм її видання, відмова органа прокуратури видати таку довідку не є протиправною. Якщо пенсіонер органів прокуратури просить видати довідку про заробітну плату за умови, коли матеріальний закон про право, форми і види пенсійного забезпечення передбачає право, підстави, розмір та види складових перерахунку пенсії, але не унормовує порядок видачі довідки про заробітну плату, відмова у видачі такого документа із посиланням на відсутність нормативного акта про порядок і умови видачі довідки має визнаватися протиправною, оскільки право на перерахунок пенсії не може і не має залежати від механізму його реалізації. Якщо на час звернення закон не встановлює права на перерахунок пенсії за вислугу років і не передбачає обов'язку надання довідки про заробітну плату, орган прокуратури не може видавати довідки довільної форми чи за аналогією з іншими нормативними актами, оскільки відсутність законної мети, для якої витребовується довідка, унеможливлює використання будь-якого із засобів для її досягнення. Якщо суб'єкт звернення запитує довідку про заробітну плату для перерахунку пенсії в часі, коли закон не передбачає такого права, суб'єкт владних повноважень, якому адресований запит, має розглянути його і відповісти на нього. Ненадання відповіді тільки тому, що позивач немає права на перерахунок пенсії, має визнаватись протиправною дією, оскільки відсутність законодавчих підстав для видачі довідки не означає, що орган прокуратури, якому адресовано звернення, не повинен виконувати відведену йому функцію з розгляду таких звернень та надання на них відповідей, зокрема й із зазначенням причини відмови видати запитувану довідку. Надання відповіді на запит про видачу довідки про заробітну плату, яка містить судження про те, що «… у прокурорів відсутнє право на перерахунок пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру», є неправильною, некоректною дією, але не настільки, щоб через них визнати за суб'єктом звернення права на видачу запитуваної ним довідки. Вжиті у відповіді прокуратури області формулювання не змінюють суті та правової природи обґрунтування відмови її надати. Покликання про необхідність застосування принципу зворотної дії закону не можна визнати прийнятним, оскільки до правовідносин, які утворюють предмет цього спору, немає фактичних і правових підстав для його застосування. Правовий інститут: видача довідки про заробітну плату для перерахунок пенсії відповідно до Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру». Постанова Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у зразкові справі Пз/9901/16/18 73737741
    • 11.3.адвокатури
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Підсудність спорів у справах стосовно адвокатського самоврядування У разі виникнення спору між адвокатами щодо квоти представництва делегатів на з’їзд адвокатів України від адвокатів регіону, порядку формування делегацій адвокатів на цей форум, порядку внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України, організаційного, методичного, інформаційного забезпечення ведення та контролю за внесенням відомостей до ЄРАУ, інших правовідносин, що стосуються внутрішньостатутної діяльності цієї організації, на розгляд спорів з таких правовідносин суди адміністративної юрисдикції не мають компетенції. Постанова Верховний Суд України від 06 вересня 2016 року №21-966а16 61718460
    • 11.4.нотаріату
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Реєстрація приватної нотаріальної діяльності Пункт 3 наказу Міністерства юстиції України від 12 січня 1999 року № 2/5 “Про затвердження граничної чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних округах”, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 1999 року за № 19/3312, який містить вимогу до начальників Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, начальників обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції не здійснювати реєстрацію приватної нотаріальної діяльності понад граничну чисельність нотаріусів у нотаріальних округах, затверджену цим же наказом, є таким, що суперечить Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-ХІІ “Про нотаріат”, тому не може бути застосований при здійсненні реєстрації приватної нотаріальної діяльності. Постанова Верховний Суд України 20.06.2011 17914384
    • 11.5.виконавчої служби та виконавчого провадження
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Повноваження прокуратури Чинним законодавством до повноважень прокуратури України не віднесено нагляд за законністю виконавчого провадження у кримінальних справах, відкритого за виконавчими листами про стягнення штрафів, конфіскацію майна як видів кримінального покарання та судових витрат на користь держави. Постанова Верховний Суд України 21.02.2011 14565430
        Звернення стягнення на заставлене майно боржника після порушення справи про банкрутство Дії державного виконавця щодо виділення в окреме провадження виконавчого провадження з виконання виконавчих написів нотаріусів про звернення стягнення на заставлене майно та подальшої реалізації цього майна на торгах після порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство заставодавця є правомірними та відповідають частині шостій статті 64 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Постанова Верховний Суд України 19.09.2011 18558843
        Підстави для зупинення виконавчого провадження На стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не поширюються вимоги статті 37 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», а тому постанова відділу державної виконавчої служби про зупинення виконавчого провадження, прийнята з підстав внесення підприємства до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-IV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), є незаконною. Постанова Верховний Суд України 18.12.2012 28332561
        Скорочення строку зупинення виконавчого провадження зі стягнення заборгованості з підприємств паливно-енергетичного комплексу З 4 червня 2008 року Законом України від 3 червня 2008 року № 309-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлений у пункті 3.4 статті 3 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-IV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» термін дії процедури погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу було продовжено до 1 січня 2009 року. За встановленої законодавцем заборони на вчинення виконавчих дій зі стягнення з підприємств паливно-енергетичного комплексу на користь Державного бюджету заборгованості, визначеної Законом України від 23 червня 2005 року № 2711-IV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», строк зупинення виконавчого провадження відкритого у зв’язку з примусовим стягненням з підприємства плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів, не міг бути скорочений судом. Постанова Верховний Суд України 05.02.2013 29620569
        Примусова реалізація майна, що перебуває у заставі Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ “Про заставу” допускає встановлення в договорі застави порядку примусового виконання рішень, які підлягають виконанню відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження”. Постанова Верховний Суд України 09.04.2013 31530440
        Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спори про оскарження рішень органу ДВС при виконанні постанови про стягнення виконавчого збору прийнятої в процесі виконання наказу господарського суду. Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про оскарження дій органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів. (у справі предметом оскарження були: постанова про виведення в окреме виконавче провадження для подальшого виконання постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору та постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору прийняті при виконанні наказу господарського суду) Постанова від 30 червня 2015 року № 21-278а15
        У випадку невиконання органами ПФУ судового рішення у зв’язку із відсутністю бюджетних асигнувань, така причина невиконання вважається поважною та виключає підстави для застосування штрафів органами ДВС. Невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Постанова від 29 вересня 2015 року № 21-4535а15
        Закінчення виконавчого провадження щодо юридичної особи яка перебуває у стані ліквідації є правомірним. Виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, що перебуває в стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку, встановленому Законом № 606-ХІV. Постанова від 1 грудня 2015 року № 21-3331а15 54513281
        Підсудність спорів у справах стосовно здійснення прокурором наглядових функцій Зі змісту положень Закону України № 1789-XII «Про прокуратуру» випливає, що подання прокурора з вимогою про притягнення осіб до юридичної відповідальності може бути внесено до тих суб’єктів, які наділені повноваженнями щодо застосування заходів певного виду відповідальності до осіб, зазначених у поданні. Тобто особа, яка, на думку прокурора, має бути притягнута до відповідальності, не є суб’єктом відносин, пов’язаних зі складанням та внесенням подання прокурора. Утім це не позбавляє особу, яка вважає, що внаслідок внесення подання прокурора було порушено її права та інтереси, звернутися до суду за їх захистом. Проте в такому випадку предметом оскарження будуть рішення (дії), які суб’єкт, якому було внесено прокурорське подання, прийняв (вчинив) за результатами його розгляду. З урахуванням характеру правовідносин та їх суб’єктного складу такий спір може розглядатися також в порядку адміністративного судочинства.
        Оскільки здійснення прокурором наглядових функцій не є владною управлінською діяльністю, на правовідносини, які безпосередньо виникають у зв’язку з прийняттям подання (актів прокурорського реагування), не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
        Постанова Верховний Суд України від 19 квітня 2016 року №21-6499а16 57731738
        Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
        Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
        Постанова Верховний Суд України від 8 листопада 2016 року №21-5539а15 62950312
        Стягнення виконавчого збору Положеннями статті 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
        Статтею 25 цього Закону передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
        Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.
        Окрім того, положеннями частини третьої статті 27 зазначеного Закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
        Постанова Верховний Суд України від 15 листопада 2016 року №21-5597а15 63749444
  • 12.Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:
    • 12.1.прийняття громадян на публічну службу
    • 12.2.проходження служби
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Початок проходження військової служби Аналіз положень частини четвертої статті 2 та частини першої статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов’язок і військову службу” у редакції, чинній з 25 березня 1992 року по 13 травня 1999 року дає підстави для висновку про те, що навчання в Київському суворовському військовому училищі у розумінні наведених норм не є військовою службою. Зазначений Закон у редакції, чинній до 13 травня 1999 року, яка передбачала зарахування періоду навчання у військово-навчальному закладі (військовому ліцеї) до проходження військової служби, на момент виникнення спірних відносин не діяв. Постанова Верховний Суд України 30.05.2011 16062612
        Призначення та проведення компенсаційних виплат у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Системний аналіз статті 26 Закону України від 3 квітня 2003 року № 661-IV “Про Державну прикордонну службу України” та постанови Кабінету Міністрів України від 2 червня 2004 року № 731 “Про затвердження Порядку призначення та проведення компенсаційних виплат у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Державної прикордонної служби України, затвердженого дає підстави вважати, що вони не суперечать одна одній, оскільки цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України визначити не тільки порядок проведення компенсаційних виплат, а й умови, за яких вони здійснюються. Кабінет Міністрів України у постанові № 731 не вийшов за межі вимог статті 26 зазначеного Закону і встановленими умовами не обмежив прав військовослужбовців, оскільки у зазначеній постанові деталізовані загальні підходи щодо компенсаційних виплат встановлених Законом. Постанова Верховний Суд України 04.04.2011 15166350
        Переміщення по службі працівників МВС Наказ про переміщення особи вищого начальницького складу на рівнозначну посаду, який не містить умов, за яких згідно з пунктом 42 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, можливе проведення цього переміщення, не можна визнати таким, що прийнятий у законний спосіб. Постанова Верховний Суд України 04.07.2011 17914388
        Оплата праці державних службовців Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII “Про державну службу” гарантій, пільг і компенсацій. Постанова Верховний Суд України 07.02.2012 21839994
        Проходження публічної служби Присвоєння працівникам міліції спеціальних звань за своєю суттю є ненормативним індивідуальним актом функціонального управління. Акти, видані з порушенням вимог, які до них ставляться, є дефектними. Залежно від характеру і ступеня дефектності такі акти (накази) управління поділяються на нікчемні (які не спричиняють правових наслідків навіть без їх скасування або скасовуються в судовому порядку) та акти заперечні. Останні – це такі, що містять окремі незаконні положення. Анулювати (скасувати) такий акт (наказ) в частині незаконних положень може і орган, що прийняв його. Скасування незаконних положень акта, органом що його видав, знаходиться в межах повноважень цього органу. Такі дії та дії, пов’язані з дисциплінарною практикою, не є тотожними. Постанова Верховний Суд України 30.01.2012 22547527
        Забезпечення суддів житлом Обов’язок забезпечити житлом суддю, який потребує поліпшення житлових умов, покладений на місцеві органи виконавчої влади за місцем роботи судді, а дії Державної судової адміністрації та її територіальних управлінь із забезпечення суддів житлом є додатковими у разі не вирішення цього питання органом місцевої виконавчої влади. Постанова Верховний Суд України 07.05.2012 24528509
        Грошове забезпечення працівників прокуратури Оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» встановлені нові умови праці працівників прокуратури та нові розмірі посадових окладів, не допускається перерахунок грошового забезпечення з урахуванням нових розмірів посадових окладів зі збереженням раніше виплачуваних видів грошового забезпечення, які з 1 квітня 2006 року не застосовуються до осіб офіцерського складу військових прокуратур. Вказаною постановою Кабінету Міністрів України не передбачено з 1 квітня 2006 року виплати працівникам прокуратури щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, встановлених указами Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» (далі – Указ № 173) та 5 травня 2003 року № 389 «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу» (далі – Указ № 389). Застосування ж нової структури грошового забезпечення військових прокурорів узгоджується з частиною другою статті 461 Закону України від 5 листопада 1991року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», згідно з якою на них поширюються всі види забезпечення, встановлені законодавством для офіцерського складу Збройних Сил України. Виплати, встановлені указами № 173 та № 389, стосувалися лише військовослужбовців Збройних Сил України і не застосовуються щодо працівників військових прокуратур після 1 квітня 2006 року. Постанова Верховний Суд України 16.04.2013 31073017
        Початок проходження військової служби Ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою на базі Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ і військ зв’язку імені генерала армії Єпішева О.О. не є військовим навчальним закладом в розумінні Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов’язок і військову службу», тому строк навчання у ньому не може бути зараховано у загальний строк військової служби, оскільки навчання в такому учбовому закладі не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у частині четвертій статті 2 цього Закону. Постанова Верховний Суд України 16.04.2013 31072942
        Обов’язок забезпечити житлом прокурорів та слідчих обов’язок забезпечити житлом прокурорів та слідчих прокуратури, призначених на роботу в іншу місцевість, покладено на місцеві органи виконавчої влади за місцем роботи. Постанова ВСУ від 28.01.2014 року № 21-406а13 37265533
        Час навчання на заочній формі не підлягає включенню до «спеціального» стажу. Навчання на заочному факультеті у вищому навчальному закладі не зараховується до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років. Включення цього періоду до вислуги років суперечить юридичній природі (сутності) цього виду спеціального стажу, оскільки, крім вищезазначеного, закон пов’язує встановлення особливих правил призначення пенсії за вислугу років саме з неможливістю продовжувати роботу чи службу на певних посадах або в певних умовах праці у зв’язку з втратою професійної працездатності особи або її придатності до настання пенсійного віку. Постанова від 14 жовтня 2014 року № 21-430а14 41384778
        Право на отримання статусу інваліда війни Право на отримання статусу інваліда війни згідно з пунктом 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ законодавець пов’язує з тим, що інвалідність працівника сталася в період проходження служби при виконанні службових обов’язків, пов’язаних, зокрема, з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та наявністю передбачених Порядком обставин, що призвели до травмування чи захворювання. Постанова від 8 квітня 2014 року № 21-45а14 38475027
        Право особи, на компенсацію вартості неотриманого речового майна Верховний Суд України звернув увагу на необхідність надання оцінки моменту звернення особи щодо отримання грошової компенсації за неотримане речове майно та дії на цей момент НПА які гарантували право на отримання компенсації. Зокрема зазначено, що на момент звернення позивача із заявою Закон № 2011-XII («Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей») не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положенням про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону № 2011-XII. Постанова від 27 травня 2014 року № 21-132а14 39332831
        Умови зарахування до вислуги років часу навчання у цивільних вищих навчальних закладах До вислуги років особам, звільненим з військової служби, при призначенні пенсій на умовах Закону № 2262-XII додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське звання, до вступу на військову службу або призначення на відповідну посаду в межах до п’яти років із розрахунку один рік за шість місяців. Постанова від 10 березня 2015 року № 21-411а14 43310876
        Компенсація за неотримане речове забезпечення На момент звернення позивача щодо отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011-XII не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону № 2011-XII. Постанова від 31 березня 2015 року № 21-79а15
        Встановлення індивідуальних премій військовослужбовцям не є підставою для перерахунку пенсії На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» Міністр оборони України наказами № № 50, 355 встановив розміри премій військовослужбовцям. Встановлення такої премії не є підставою для перерахунку пенсії відповідно до частини третьої статті 63 Закону № 2262-ХІІ оскільки вона носить індивідуальний характер і залежить від результатів служби конкретного військовослужбовця. Постанова від 31 березня 2015 року № 21-101а15 43602700
        Компенсація за неотримане речове забезпечення На момент звернення позивача щодо отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011-XII не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону № 2011-XII. Постанова від 31 березня 2015 року № 21-79а15 43602719
        Черговість забезпечення військовослужбовців житлом. Черговість надання житла визначається за часом зарахування на облік (включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень). Відповідно до Інструкції військовослужбовці забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання згідно з чергою, яка визначається часом зарахування на квартирний облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов (включення до Списків осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень (додаток 5) або Списків осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень). Постанова від 7 липня 2015 року № 21-822а15
        Забезпечення військовослужбовців житлом здійснюється в порядку черги. Позивач (військовослужбовець) має бути забезпечений житлом у порядку черги після того, як будуть забезпечені житлом особи, які перебувають у списку осіб, що мають право на позачергове одержання житла раніше нього, що відповідатиме положенням статті 43 ЖК. Жодним нормативним актом не встановлено переважне право на одержання жилих приміщень перед всіма іншими категоріями позачерговиків для ветеранів військової служби, які потребують поліпшення житлових умов. Постанова від 30 червня 2015 року № 21-682а15 46803606
        Якщо спір стосується нарахування та виплати заробітної плати службовцю, то строки звернення до суду не обмежуються (незалежно від обраного способу захисту чи то стягнення заборгованості, чи зобов’язання вчинення дій по нарахуванню та виплаті). Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань входить до системи оплати праці державного службовця. Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов’язання її виплатити не обмежується будь-яким строком. Постанова Верховного Суду України від 13 жовтня 2015 року № 21-2686а15 53366406
        До позовних заяв про зобов’язання виплатити матеріальну допомогу, яка входить у структуру заробітної плати, строк звернення до суду не застосовується. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов’язання її виплатити не обмежується будь-яким строком. Постанова від 27 жовтня 2015 року № 21-2683а15
        Перерахунок та виплата заробітної плати працівникам апаратів судів Оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та її виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України від 16 січня 2014 року № 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів, не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Постанова Верховний Суд України від 12 липня 2016 року №21-1726а16 58986558
        Право суддів на отримання щомісячної доплати за вислугу років З моменту набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» право на отримання щомісячної доплати за вислугу років мають судді, стаж роботи яких складає більше трьох років. Постанова Верховний Суд України від 2 листопада 2016 року №21-1843а16 63323490
    • 12.3.звільнення з публічної служби
      • Правовий інститут Зміст правової позиції, правового висновку Вид судового рішення Реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР
        Обов’язок роботодавця працевлаштувати працівника у разі ліквідації державної установи Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов’язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи. Невиконання такого зобов’язання порушує трудові гарантії працівника. Для перевірки наявності чи відсутності факту ліквідації юридичної особи публічного права норми Цивільного кодексу України застосуванню не підлягають, оскільки, як встановлено частиною третьою статті 81 цього Кодексу, ним встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом. Постанова Верховний Суд України 17.10.2011 19130710
        Право на грошову допомогу при звільненні з органів податкової міліції Ураховуючи те, що грошова допомога, передбачена пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей”, є за своєю суттю одноразовою і позивачка при звільненні з органів внутрішніх справ у 1997 році скористалася правом на її отримання, то при звільненні у 2005 році з органів податкової міліції, відповідач обґрунтовано нарахував та виплатив цю допомогу без урахування періоду попередньої служби. Постанова Верховний Суд України 10.10.2011 19130707
        Підстави для звільнення зі служби працівників внутрішніх справ Умовами для звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ у відставку на підставі підпункту “а” пункту 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 144, є досягнення віку перебування на службі залежно від присвоєного спеціального звання, а також наявність граничного віку перебування в запасі у відповідному військовому званні. Постанова Верховний Суд України 17.10.2011 19564802
        Звільнення зі служби в органах державної податкової служби Звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби в органах державної податкової служби за особистим проханням (за власним бажанням) до закінчення трьохмісячного строку попередження про таке звільнення, встановленого пунктом 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114, згідно з яким згадані особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк, є неправомірним. Постанова Верховний Суд України 05.12.2011 Відсутнє в реєстрі 21-236а11
        Звільнення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх Звільнення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ до закінчення тримісячного строку попередження, за умови, коли сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк, не відповідає Положенню про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 Постанова Верховний Суд України 09.04.2012 24068070
        Поновлення на військовій службі Щодо поновлення на військовій службі та посаді військовослужбовців, звільнених у зв’язку з обвинувальним вироком суду, у разі скасування такого вироку, то ні Положенням про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженим Указом Президента України від 7 листопада 2001 року № 1053/20, ні Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 16 липня 2002 року № 237 не встановлено особливого порядку поновлення, на який є посилання в пункті 69 зазначеного Положення. За таких умов застосуванню підлягає загальний порядок поновлення військовослужбовців на військовій службі (посаді), передбачений пунктом 7.22 Інструкції, відповідно до якого у разі визнання незаконним рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби, поновлення його на попередній або рівній посаді здійснюється наказом інстанції на ступінь вище від тієї, яка видала наказ про звільнення. Постанова Верховний Суд України 15.05.2012 24976344
        Поновлення на військовій службі З моменту прийняття судом ухвали про скасування обвинувального вироку суду та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції припинила існування обставина, що стала підставою звільнення військовослужбовця, саме з цього моменту його слід поновити на військовій службі на попередній або рівній посаді, з якої він був звільнений, нарахувати і виплатити грошове забезпечення та, відповідно, поновити у попередньому військовому званні Постанова Верховний Суд України 15.05.2012 24976344
        Поновлення на військовій службі Пункт 1 частини першої статті 1, пункт 1 статті 3, частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у зв'язку зі скасуванням судових рішень й направленням кримінальної справи на новий судовий розгляд за викладених обставин не підлягає застосуванню, оскільки обвинувачений не набув права на відшкодування заробітку та інших грошових доходів внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду через відсутність щодо нього виправдувального рішення суду чи рішення щодо закриття справи за реабілітуючими обставинами. Постанова Верховний Суд України 15.05.2012 24976344
        Виплата військовослужбовцям грошової компенсації за неотримане речове майно У зв’язку з прийняттям Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», який набрав чинності 11 березня 2000 року, було зупинено дію частини другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо права осіб, звільнених з військової служби, на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно. Таким чином, у особи, яка звільнилася з військової служби в березні 2008 року, відсутнє право на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно. Постанова Верховний Суд України 04.12.2012 28332532
        Отримання грошової компенсації замість речового майна військовослужбовцями Положення частини другої статті 9-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби. Постанова Верховний Суд України 19.03.2013 30604018
        Звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення пов’язаного зі здійсненням службової діяльності (за порушення Присяги) Правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов’язки визначаються Конституцією України, Митним кодексом України, а в частині, що ним не регулюється, — Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу". Тобто дисциплінарна відповідальність посадових осіб митної служби врегульована спеціальним законодавством, у тому числі й нормами Дисциплінарного статуту митної служби України, затвердженого Законом України від 6 вересня 2005 року № 2805-IV. Норми Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" можуть застосовуватися щодо посадових осіб митної служби у тій частині, що не врегульована спеціальним митним законодавством, у тому числі й нормами Дисциплінарного статуту митної служби України, оскільки припинення державної служби на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу" є крайнім заходом відповідальності державного службовця за порушення службової дисципліни, який виходить за межі дисциплінарної відповідальності, тому неможливість застосування до посадової особи митної служби дисциплінарних стягнень аж до звільнення з митного органу повинно бути мотивованим. Розділом 4 Дисциплінарного статуту митної служби України визначено види дисциплінарних стягнень та порядок їх застосування, чітко врегульована процедура їх застосування, внаслідок чого забезпечується належний захист законних прав та інтересів працівників при вирішенні питань їх дисциплінарної відповідальності. Передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов’язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстав припинення державної служби за порушення Присяги, мають бути встановлені внаслідок ретельного службового розслідування, яке регулюється Інструкцію про порядок організації та проведення службового розслідування і службової перевірки в митній службі України затвердженою наказом Державної митної служби України від 13 серпня 2010 року № 918. При цьому необхідно враховувати, що у разі вчинення дисциплінарного правопорушення, наслідком якого може бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення з митного органу є санкціями різних рівнів відповідальності, які не можуть застосовуватися як альтернативні. Звільнення за порушення присяги може мати міс